Читаем Читанка для Мануеля полностью

Ґладіс і Моніка мимоволі пішли за Сусанною і Людмилою, що цілком пасувало до поведінки менад, але хтось їм сказав, що краще лишити їх самих. Оскар дививсь, як виходять жінки, потім запалив сигарету, далеко од вікна, але близько від Люсьєна Вернея, щоб показати свою дисципліну, а Ґладіс сіла навпроти нього на килим, узяла протягнену сигарету, вони розмовляли й дивились, як опускається ніч, крізь сто сорок сім просвітів жалюзі; говорили передусім про себе, тобто про наступний день, про приятеля Ґомеса, що переправить їх до Бельгії, якщо станеться яке лихо, потім про Макса, якого вони не знали, але це не мало значення, про ще одну зустріч і якийсь корабель, про постанови Маркоса і французів, російські ляльки, які треба відкривати послідовно, аж поки, можливо, якоїсь миті побачиш вогні Есейси або гавані, потім докладніше, ніж будь-коли, про цілковиту таємність, хіба, може, про щось геть відмінне, але завжди про російські ляльки, втечу, переховування, фальшиві документи, можливо, розлуку і, хай там як, завжди про ризик і пильність, мури, які треба перескакувати, побачивши, що немає змоги втекти, Яра Явельберґ наклала на себе руки, про другий, непередбачуваний бік мурів, руки, порізані скалками розбитих пляшок, Жозе Кампос відкрив вогонь, Ередіа, що добре знав Ламарку, довго сидів відвернувшись, Ередіа, що сьогодні програв Ґомесу на тридцять третьому ходу, Люсьєн навідувався і знову зникав, хатній пухнастопильний кіт, ніч, електрична лампа на підлозі між двох фотелів, маяк на кінці світу, щоб не дуже побити собі голову на всіх тих сходах та об меблі, успадковані від предків, Оскар раптом запитав себе, чому Ґладіс, як зрештою стало можливим, що Ґладіс таки тут із ними, в останній Веремії, він ніколи не думав, чи має він право втягувати її у Веремію, а Ґладіс така впевнена, ніби бере участь у party[148] під кедрами й сидить поміж келихів, Ґладіс тихо і твердо вирішила, хоч і знала, що її виженуть із компанії «Aerolíneas», що все пішло під три чорти, стрибок — і ти вгорі, дарма що руки трохи кривавляться, і Оскар сказав їй, ти незрівнянна, ти велике диво, а вона сміялася, ніби Париж справді був святом із Ґертрудою Стайн та іншими, наче розбиті пляшки не різали ляльок ще до чвалу поліцаїв і перших ударів батога. Він тихесенько розпитував її, цілував їй коси, Ґладіс пригорнулася до нього, і тільки згодом, після чотирьох майстерних ходів Ередіа проти Ґомеса, відповіла, що не знає, що зараз так добре, що боїться, що починає замерзати, що дуже кохає його. Крім того, добре, що не пішла за іншими менадами, бо на кухні говорили про інше, на рівні підлоги і між двома сутінковими кусаннями одного сандвіча на двох, Сусанна, керуючись чистим інстинктом і нічого не запитуючи, розповіла, що Мануеля доглядає Лонштайн, не дай Бог, щоб він дав йому підійти до гриба, та зараза, мабуть, отруйна, найгірше, що може статися, — той, ти знаєш, або Андрес завітають до рабинчика, загальне розпорошення уваги, і Мануель безперечно скористається цим, мов леопард, щоб проковтнути гриб або підпалити шафу, вони ще раз відкусили від уже щербатого сандвіча, і Сусанна, зітхнувши, передала його Людмилі, що доїла той припас швидше, ніж почали вимагати його повернення. Але той, ти знаєш, і в думці не мав допомагати Лонштайнові в baby-sitting[149], а щодо мене, то так, але не з цієї причини, а тому, що Лонштайн був єдиним, хто лишився мені наприкінці дня, тож я будь-якої миті міг заскочити до нього й запитати що-небудь.

— Я кохаю його, — розповідала Людмила, підбираючи навпомацки крихту, — все сталося так швидко через отой копняк і компреси з грапи, але не думай, Сусанно, ніби все було трафаретним.

— Слухай, я трохи знаю вас обох, — заспокоювала Сусанна, — у вас немає нічого трафаретного, а все інше — просто дурниці.

— Думаю, що й він кохає мене, і тому мені страшно, тож нас уже двоє в цьому домі, що бояться, а з Сусанною троє, бо ж Патрісіо чекає за п’ятдесят метрів від місця, де вечеряє Цабе, і Сусанна знала про це й думала про мурах, Мануеля і наступний день, Патрісіо за п’ятдесят метрів від ресторану, а вже чверть на восьму, менше ніж через три години Патрісіо, Маркос і Ролан реалізують план і або повернуться з Цабе, або зазнають невдачі, зіткнувшись із мурахами або поліцаями, і що тоді думати, а страх буде ще більший. Краще й далі розмовляти тепер, коли Людмила розповіла їй, немов ще раз куснувши сандвіч, знаєш, я хотіла піклуватися про нього після того удару, і коли я побачила, що там усе синє й зелене, бідолашка, блуп. Маркос, звичайно, скористався, аж зігнулася від сміху Сусанна. Авжеж, кивнула Людмила, і добре вчинив. Нарешті я тепер зрозуміла, чому ти тут, сказала Сусанна, що насправді зрозуміла від самого початку, ти з тих, що в разі потреби йдуть на ризик задля свого чоловіка.




— Я хочу бути там, де він, крім того, сьогодні вихідний у театрі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза