Читанка для Мануеля

що ти любиш нас, дві кулі в голову, Сільвія Філлер, пістолет калібру 11,3 мм, вік вісімнадцять років, студентка архітектурного факультету. Весела ця ваша газетка, зауважив Люсьєн Верней, ох, атож, друже, наша країна славиться такими речами, як перуки й кулі у вісімнадцятирічну дівчину. Хай йому біс, тихіше, застеріг Люсьєн Верней, у пенсіонерів надзвукові вуха, я не вірю навіть материній канарці. То через це вона мало не задушилась, обурилася Моніка, тварюко, ти накрив її клітку ковдрою. Сільвія, думав Оскар, і йому хотілося сказати це Ґладіс, але краще не треба, напівсонна, вона муркотіла під його пальцями, що повільно пестили їй волосся, Сільвія, ім’я, яких багато, вісімнадцять років, дві кулі в голову, серед дівчат, знетямлених від місяця вповні й карнавальних танців, теж, мабуть, була якась Сільвія, статистично більш ніж імовірно, серед ста п’ятдесяти дівчат, що перескочили мур, почекай мене, Сільвіє, дай мені руку, Сільвіє, не лишай мене саму, скалки скла, які роздирають кулак, тупіт копит, щоразу ближчий, Сільвіє, Сільвіє, як усе, зрештою, схильне ставати тим самим, стає Веремією, близькою або далекою, у Вер’єрі або в Ла-Платі, Ґладіс або Сільвія, все було Аргентиною для заплющених очей Оскара, пальці, гладячи теплі коси, піднімались і опускалися, поцупили дев’ять тисяч перук, Яра Явельберґ наклала на себе руки, пістолет калібру 11,3 мм, бурхливі маніфестації в центрі міста, Мардельплаталаплатамардельріоделаплата, ет, обурився Оскар, раптом підскочивши, якщо я засну тепер, то можу програти внутрішню битву, слухай, уже половина десятої. Але, перше ніж іти й варити ще одне «нескафе», можна й далі приймати, ба навіть розуміти цю суміш, у якій проступає щоразу більша єдність, Сільвія, Ґладіс і Яра, бунт неповнолітніх дівчат і така далека Веремія, зненацька навіть гриб набув свого сенсу, абсолютний абсурд рабинчика, що вимагає поваги до того, чого Люсьєн Верней не зрозуміє ніколи, але й сам Люсьєн може бути елементом системи, якої ніхто не знає, можливо, навіть він сам, шануючи темну покору тому, що є, на його думку, чистим, практичним і діалектичним розумом, дев’ять тисяч лисих, що повільно йдуть вервечкою й повертаються вже в перуках, ой, ні, отакої, хай йому біс, якщо я справді засну, я нікчема, слухай, оце вже спосіб чекати на Цабе. Струшена такою енергійною постановою, Ґладіс скривджено поглядає на Оскара, ти налякав мене, так нікого не будять, спершу пестять, а вже потім штовхають. Усі вони однакові, втішала її Сусанна, демонстративно підходячи до неї з тарелем сандвічів. Заткніться, наказав Люсьєн Верней. Найкращий спосіб — запхати щось у рот, докинула Сусанна, зараз прийде Людмила з річками «нескафе», такого свята ще ніколи не бачили в цій сумній і суворій країні.

* * *

Жалюгідне безладдя на кількох сторінках читанки для Мануеля, геть усі несли Сусанні вирізки, вона клеїла їх зі старанністю, яку мало цінував методичний той, ти знаєш, і все-таки Ґомес, Маркос і навіть згаданий вище персонаж зрештою визнали, що ця компіляція, зроблена наосліп, досить зрозуміла, якщо Мануель коли-небудь буде здатним послуговуватись як слід своїм зоровим апаратом. Клей статті, як вони надходять, бурчав Ередіа, хлопець зрештою навчиться додавати два плюс два, тож не годиться йому підставляти стільчики, яка дурня. Сусанна на те щосили зчавила тюбик із клеєм, тож і вийшло

* * *

— Не знаю, — відповіла Франсина

(ніяк не пригадаю коли, без сумніву, на початку, в її квартирі, першого чи другого разу,

або в Мільї-ля-Форе в неділю надвечір із жовтим листям, дарами моря, поцілунками в заїзді з каміном та irish coffeé[151]),

Андресе, не тому, це інше,

(чи було це, зрештою, на краю могил, знову на краю численних заперечень, сцен, які ми забруднювали словами і безглуздою нездатністю порозумітися?)

не через це, коханий, хіба я знаю, не хочу або не можу, але не думай, ніби я вперлася в принцип

(і казала, звичайно, правду, правду, що виростала на землі успадкованої брехні, повільного просочування інформації за доби дитинства і статевої зрілості, темних родинних асоціацій, хроніки повсякденних подій, страхітливих відкриттів: п’ятнадцять років, коси, ліцей, шепотіння між лавами, отже, можна і хлопчика, таж бачиш, авжеж, удома тільки й мови про, волоцюга під мостом і таке інше, Люсьєна, сміючись, розповідала про це, тітка Жанні коло вуха матері, та тут гільйотини мало, що за часи, бідолашка, небіж мадам Флеркен, тринадцять років),

не через це, Андресе, просто не хочу, бо

(оце, мабуть, і є спосіб іти по життю, голосувати, обирати професію, інколи болить голова, вподобання і огида, оце, мабуть, і привело тебе до того, що ти став, яким був)

терпіти ще одну годину нетолерантність мені видається неможливим

(але я, нетолерантний нетолерантності, яка міра правди і чесності була в прагненні йти далі, відмовлятися визнавати, що безліч разів у домі Франсини, в Мільї-ля-Форе, а тепер на краю могил),

не через це, повір мені, не через це