Читаем Читанка для Мануеля полностью

Ото вже чудасія, після численних кпин із бідолашної Сусанни щоразу, коли бачили, як вона клеїть вирізки в Мануелевій читанці, всі нараз заразилися духом солідарності і влаштовували тепер генеральні битви за єдину пару ножиць і тюбик із клеєм, а Ґомес одного разу так заплутався в клейкій стрічці, що довелося шукати її кінець десь на лівому вусі, уявіть собі, як йому було боляче, коли Люсьєн Верней потягнув за стрічку й вирвав пасмо волосся — добре, що не зняв скальп. Неймовірно, думала Людмила, скрутившись клубочком у закутку коло недогарка, скільки всього можуть мати в портфелях і кишенях ці південноамериканці, тепер, коли Цабе сидить у кімнаті нагорі, де Ередіа недаремно не приховує від нього цівку парабелума, а Маркос, Патрісіо й Ролан відпочивають після завдання, наминають сандвічі й п’ють червоне вино мадам Верней, здавалося, ніби ніч подовшала навмисне для Мануеля, всі раптом загорілися бажанням стати співавторами книжки, і Сусанна, здивована й задоволена, споглядала помічників, що працювали не покладаючи рук, дивилася на Патрісіо, живого й цілого і ще трохи блідого, але вино внутрішньовенно піднесло йому дух аж до усмішки, гідної тієї величної пози, коли він простерся на килимі, і то не випускаючи з рук сандвіча і склянки, бо, коли поряд Ролан, слід пильнувати.

Того, ти знаєш, це все спонукало придивитися до личок Людмили і Сусанни тепер, коли їхні хлопці знову стали досяжні для штурханів і поцілунків, хоча ці дії майже не виявлялися, бо Патрісіо поки що віддав перевагу килимові, який відновлює сили, і склянці червоного вина, Маркос мав багато про що розповісти Люсьєнові Вернею та Ередіа, телефон дзвонив що три хвилини, щоправда, дзвінок закутали мокрим рушничком, щоб не пробудити підозр сусідів-пенсіонерів, підтвердження, що Цабиня тепер на Ке д’Орфевр (у «префектурі поліції», сказали Ґладіс та Оскарові), а послання, очевидна річ, у руках приголомшених або запінених послів, Ролан крутив у руках транзистор, що видавав дивне бурчання, аж поки згодом, десь о пів на другу, почали з’являтися перші відгуки, загальний галас, агентства новин заповнювали пробіли гіпотезами, непідтверджені телеграми з Ріо-де-Жанейро, авторитетне джерело заявило в Лімі, що треба чекати офіційного повідомлення аргентинської канцелярії, глибокий подив у Кіто, коли дізналися про подію. Коли до вирішальної миті лишалося ще п’ять або шість годин, Оскар замінив Ередіа на другому поверсі, менади насилу встигали заварювати «нескафе», Люсьєн Верней дозволив собі годину поспати, поки в будинку на сторожі лишився Ролан, навіть важко повірити, як вони обидва не довіряли латиноамериканській серйозності, Маркос поглядав на них із ніжністю та іронією, нехай собі грають так, як звикли на своєму полі, втомлений і зболений, він ліг і шукав подушки під голову, Людмила збоку зіперлася на нього і зрештою згорнулася клубочком, мов досконалий витвір фірми «Knoll» або Альвара Аальто, заслужений відпочинок воїна, руки пестили йому волосся. Я сказала їм, що кохаю тебе, я криком розповіла їм про це, тобто Сусанні на кухні, а вже потім. Ох, зауважив Маркос. Я, правда, не кричала, бо Люсьєн прибив би мене, але однаково, я так боялася, треба було сказати про це. Звичайно, полячко. Блуп, Маркосе, блуп. Патрісіо позіхав наприкінці чотириповерхового сандвіча, дивився на Сусанну, що несамовито переглядала матеріали, спонтанно доставлені протягом останньої півгодини, бо не годиться клеїти бозна-які вигадки в Мануелеву читанку, першу премію за вирізки Маркосу, що напророчив щасливу долю, крім того, й випадок добре подбав про все, і з цим повідомленням пов’язані ще дві статті, які Мануель оцінить коли-небудь, якщо тим часом, за браком чогось кращого, не з’їв уже гриб і тепер, думала Сусанна, наморщивши брови, позеленів і вкриває першою летальною діареєю який-небудь диван рабинчика.

* * *



— Він заплатить за всі наслідки, — промовила Сусанна. — Це добра прикмета, а я вірю в такі речі, — і ipso facto[152] схопилася за тюбик клею і махнула ножицями.

— Що це в біса таке? — суворо запитав Патрісіо, вважаючи, що він зобов’язаний наглядати за гарячковим вирізанням і наклеюванням, бо Сусанна не встигала давати раду несподіваним внескам Ередіа, Ґомеса і Маркоса, що віддавали останнє, щоб тільки збагатити читанку для Мануеля.

— Що саме? — перепитала Сусанна, не звернувши уваги на запитання серед такого достатку небесної манни.

— Оце паскудство, — відповів Патрісіо, показавши



— Це я запропонував, — сказав той, ти знаєш, що досі аж ніяк не вирізнявся своїми усними внесками, — і то тільки на те, щоб бачили, які словесні скарби нас змушують ковтати цієї миті кілька громадян однієї держави, ставши на березі нерухомої річки.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза