Читанка для Мануеля

Ото вже чудасія, після численних кпин із бідолашної Сусанни щоразу, коли бачили, як вона клеїть вирізки в Мануелевій читанці, всі нараз заразилися духом солідарності і влаштовували тепер генеральні битви за єдину пару ножиць і тюбик із клеєм, а Ґомес одного разу так заплутався в клейкій стрічці, що довелося шукати її кінець десь на лівому вусі, уявіть собі, як йому було боляче, коли Люсьєн Верней потягнув за стрічку й вирвав пасмо волосся — добре, що не зняв скальп. Неймовірно, думала Людмила, скрутившись клубочком у закутку коло недогарка, скільки всього можуть мати в портфелях і кишенях ці південноамериканці, тепер, коли Цабе сидить у кімнаті нагорі, де Ередіа недаремно не приховує від нього цівку парабелума, а Маркос, Патрісіо й Ролан відпочивають після завдання, наминають сандвічі й п’ють червоне вино мадам Верней, здавалося, ніби ніч подовшала навмисне для Мануеля, всі раптом загорілися бажанням стати співавторами книжки, і Сусанна, здивована й задоволена, споглядала помічників, що працювали не покладаючи рук, дивилася на Патрісіо, живого й цілого і ще трохи блідого, але вино внутрішньовенно піднесло йому дух аж до усмішки, гідної тієї величної пози, коли він простерся на килимі, і то не випускаючи з рук сандвіча і склянки, бо, коли поряд Ролан, слід пильнувати.

Того, ти знаєш, це все спонукало придивитися до личок Людмили і Сусанни тепер, коли їхні хлопці знову стали досяжні для штурханів і поцілунків, хоча ці дії майже не виявлялися, бо Патрісіо поки що віддав перевагу килимові, який відновлює сили, і склянці червоного вина, Маркос мав багато про що розповісти Люсьєнові Вернею та Ередіа, телефон дзвонив що три хвилини, щоправда, дзвінок закутали мокрим рушничком, щоб не пробудити підозр сусідів-пенсіонерів, підтвердження, що Цабиня тепер на Ке д’Орфевр (у «префектурі поліції», сказали Ґладіс та Оскарові), а послання, очевидна річ, у руках приголомшених або запінених послів, Ролан крутив у руках транзистор, що видавав дивне бурчання, аж поки згодом, десь о пів на другу, почали з’являтися перші відгуки, загальний галас, агентства новин заповнювали пробіли гіпотезами, непідтверджені телеграми з Ріо-де-Жанейро, авторитетне джерело заявило в Лімі, що треба чекати офіційного повідомлення аргентинської канцелярії, глибокий подив у Кіто, коли дізналися про подію. Коли до вирішальної миті лишалося ще п’ять або шість годин, Оскар замінив Ередіа на другому поверсі, менади насилу встигали заварювати «нескафе», Люсьєн Верней дозволив собі годину поспати, поки в будинку на сторожі лишився Ролан, навіть важко повірити, як вони обидва не довіряли латиноамериканській серйозності, Маркос поглядав на них із ніжністю та іронією, нехай собі грають так, як звикли на своєму полі, втомлений і зболений, він ліг і шукав подушки під голову, Людмила збоку зіперлася на нього і зрештою згорнулася клубочком, мов досконалий витвір фірми «Knoll» або Альвара Аальто, заслужений відпочинок воїна, руки пестили йому волосся. Я сказала їм, що кохаю тебе, я криком розповіла їм про це, тобто Сусанні на кухні, а вже потім. Ох, зауважив Маркос. Я, правда, не кричала, бо Люсьєн прибив би мене, але однаково, я так боялася, треба було сказати про це. Звичайно, полячко. Блуп, Маркосе, блуп. Патрісіо позіхав наприкінці чотириповерхового сандвіча, дивився на Сусанну, що несамовито переглядала матеріали, спонтанно доставлені протягом останньої півгодини, бо не годиться клеїти бозна-які вигадки в Мануелеву читанку, першу премію за вирізки Маркосу, що напророчив щасливу долю, крім того, й випадок добре подбав про все, і з цим повідомленням пов’язані ще дві статті, які Мануель оцінить коли-небудь, якщо тим часом, за браком чогось кращого, не з’їв уже гриб і тепер, думала Сусанна, наморщивши брови, позеленів і вкриває першою летальною діареєю який-небудь диван рабинчика.

* * *

— Він заплатить за всі наслідки, — промовила Сусанна. — Це добра прикмета, а я вірю в такі речі, — і ipso facto[152] схопилася за тюбик клею і махнула ножицями.

— Що це в біса таке? — суворо запитав Патрісіо, вважаючи, що він зобов’язаний наглядати за гарячковим вирізанням і наклеюванням, бо Сусанна не встигала давати раду несподіваним внескам Ередіа, Ґомеса і Маркоса, що віддавали останнє, щоб тільки збагатити читанку для Мануеля.

— Що саме? — перепитала Сусанна, не звернувши уваги на запитання серед такого достатку небесної манни.

— Оце паскудство, — відповів Патрісіо, показавши

— Це я запропонував, — сказав той, ти знаєш, що досі аж ніяк не вирізнявся своїми усними внесками, — і то тільки на те, щоб бачили, які словесні скарби нас змушують ковтати цієї миті кілька громадян однієї держави, ставши на березі нерухомої річки.