Читанка для Мануеля

а ось лист, який отримала дружина бразильського консула перед тим, як тупамарос повернули їй чоловіка, і в ньому сказано: «Сеньйоро Апарасідо Ґоміде, геть усі знають про ваші страждання й вашу тривогу. Усні й друковані засоби масової інформації щодня нагадують про вашу драму: вашого чоловіка, дипломатичного представника за кордоном, викрали й пов’язали таким чином із подіями політичного характеру. Сеньйоро, не ви одна плачете. Але про мої страждання і тривогу не говорить ніхто. Я плачу сама. Я не маю ваших можливостей подбати, щоб мене чули, сказати й собі, що «моє серце розбите», «я б хотіла знову побачити свого чоловіка». Ваш чоловік живий, і до нього добре ставляться. Він повернеться. А мій помер під тортурами, його вбила Перша армія. Він страчений без суду і без вироку. Я просила повернути його тіло. Ніхто мене не слухав, навіть комісія з прав людини. Я не знаю ні що з ним зробили, ні де його викинули. Він звався Маріо Альвес де Суза Вієйра, працював журналістом. Поліція Першої армії заарештувала його 16 січня цього року в Ріо-де-Жанейро. Його привели в казарму військової поліції, де по-звірячому били цілісіньку ніч, посадили на палю, що мала зубці, як пилка, й металевою щіткою здерли йому шкіру з усього тіла, бо він відмовлявся виказати інформацію, якої вимагали кати з Першої армії і Департаменту політичного й соціального порядку. В’язні, яких водили до камери тортур прибирати підлогу, вкриту кров’ю та екскрементами, бачили, як умирав мій чоловік, як йому текла кров ротом і носом, він лежав голий на підлозі, задихався і просив пити. Регочучи, військові кати не дозволили надати йому бодай найменшу допомогу».

— Уже розуміємо, — кивнув Ролан, — ça va comme ça[156].

— Ще ні, я зараз закінчу, — роздратовано зауважила Сусанна. — «Я знаю, сеньйоро, що ви не здатні зрозуміти моїх страждань, крім того, біль кожної людини завжди тяжчий від болю решти людей. Але, сподіваюся, ви розумієте, що умови, які призвели до викрадення вашого чоловіка і катування до смерті мого чоловіка, завжди однакові: дуже важливо усвідомити, що насильство-голод, насильство-злидні, насильство-утиски, насильство-недостатній розвиток, насильство-тортури призводять до насильства-викрадення, до насильства-тероризму, насильства-ґерильї, і дуже важливо розуміти, хто утверджує насильство на практиці: ті, хто провокує злидні, чи ті, хто бореться проти них. Ваш відчай і ваші страждання доводять, що ваш чоловік був добрим головою родини, що ви оплакуєте його відсутність і що його життя дуже важливе. Так само й Маріо Альвес був добрим головою родини і я теж сумую за ним. Він мав доньку, яку дуже любив, був розумний, освічений, добрий, ніколи нікого особисто не скривдив. Він загинув за любов до пригноблених, до жертв несправедливості, до тих, хто не має голосу й не має надії. Він боровся за те, щоб величезні матеріальні й людські ресурси нашої країни використовували для загального добра. Я палко прагну розв’язку, щасливого для вас, сеньйоро, і для тупамарос». Підпис: Дільма Борхес Вієйра.

— Уже розвидняється, — мовив Ередіа. — Бери, красуне, клей, а я піду зварю вам перше світанкове «нескафе», це найкраща кава, надто коли її заварює бразилець.

Його голос лунав незвично, то був не голос Ередіа, і навіть не його хода, коли він, обернувшись плечима, майже побіг, щоб сховатися на кухні.

* * *

А тепер треба перейти міст, це неважко, кілька метрів від дверей готелю, місто підступно, як і завжди, давало ранковий ляпас, опустилося сіре, дощове небо, тхнуло викидними газами, афіші ґвалтували очі, цирк змінював щотижня свою програму електричних кухонь та меблів у кредит, «Renault», «Philips», агентства нерухомості, поточені часом вивіски, давні оголошення: «ВИРОБНИЦТВО ХІРУРГІЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ІЗ КАУЧУКУ І ПЛАСТИКУ», плакат готелю «Terrass», міст, що веде до площі Кліші, там, на другому краї; але перехід через міст — річ нескладна, є тротуари з парапетами, тож перехожі захищені від смерті під колесами муніципальними указами, штрафами і покараннями; треба перейти, дивлячись на червоний і зелений вогні; у певному розумінні я почуваюся так, ніби найгірше лишилося позаду, підсумоване в цьому готельному плакаті та чайових, лишених на краю брудної стійки; насправді було б перебільшенням стверджувати, що перехід мосту, щоб повернутися, становить проблему.