Читанка для Мануеля

— Найвидатніша річ, мабуть, отой кружечок, який ти намалював йому кульковою ручкою, — сказав Андрес, умостившись у фотелі й одразу помітивши, що ноги Мануеля невідривно заплуталися в шторі, а сам він екстатично ссе брудну тканину. Виявивши неабияку терплячість і смирення, він зрештою виплутав дитину з виру торочок і китичок, і то не без нещадної боротьби, бо Мануель затято опирався, сповнений твердого наміру обсмоктати ще тридцять сантиметрів бахроми, а коли нарешті опинився в нього на колінах, видав якісь звуки на кшталт іфктугпі, фенуде та інші варіанти відрижок і гикавок, тож Андрес запитав Лонштайна, чи в будинку є бодай трохи молока та інших безглуздих речей, якими запихають дітей.

— Не дуже багато, — признався збентежений рабинчик. — Хоча Сусанна й лишила мені понад три літри молока, але, розумієш, унаслідок радіорепортажів і патріотичного ентузіазму, який спровокувала в мені ця звістка, мені, по-перше, було не до молочних режимів, уже не кажучи про те, що мій гриб похилився вправо, і це мені видалося лихою прикметою. І, нарешті, як подумаю, чого коштує шматок м’яса моїй старенькій матусі в її хатинці в Ріо-Кварто, і про те, як ці йолопи викинули на літаки сорок дев’ять мільйонів доларів із єдиною метою залякати бразильців.

— Ходи сюди, мій маленький, — сказав Андрес, і Мануель почав усвідомлювати, що ситуація навколо нього вже поліпшується, — ходи, поки оцей нелюд перекаже мені новини.

— Фіата, фіка, фіфа, фіго, — завзято озвався Мануель.

— Дивовижна пам’ять, — здивувався Лонштайн, — учора ввечері він чув, як я проказую абревіатури міжнародних організацій зі списку, який передав мені Расмусен, хлопець, що працює друкодонтом у ЮНЕСКО; до речі, як на мене, У Тан утратив єдину в своєму житті нагоду розв’язати міжнародні проблеми, поглянь на список і скажи свою думку.

— Новини, — повторив Андрес.

— Ет, дрібниці, слухай, завжди та сама платівка, ультиматум спливає опівдні, уряди тремтять від обурення, французька поліція винюшує сліди, отаке. Тебе бачили, як ти заходив?

— Думаю, ні.

— Зрештою, хай там як, тебе доконають разом зі мною, ти собі уявити не годен, скільки разів, відколи ввечері мені принесли цю дитину, вона просилася пісі або їсти.

— Це тому, що він умирає від голоду, — виснував Андрес під час процесу енергійного переливання молока з пляшки в Мануеля, — подивись, як він, бідолашка, одразу заснув, і тобі не соромно, я викрию тебе у ФАО та ЮНІСЕФ, якщо вже йдеться про абревіатури.

Далі Андрес і Лонштайн з найбільшою обережністю, якої можна було сподіватися від них, уклали Мануеля в ліжко й мимохідь зварили окріп для «нескафе», рабинчик подав каву разом з абревіатурами, і, п’ючи другу склянку грапи, Андрес таки поглянув на них («…чекають повідомлень про разюче викрадення… тим часом Мірей Матьє заспіває для вас дуже популярну…») і трохи уїдливо запитав, що в біса означає цей список за такого розвитку подій, бо Лонштайн і далі вперто уникав розмов про Веремію, дарма що не вимикав радіо, незважаючи на діарею босанови і Мірей Матьє, потім знову повернувся до міжнародного синкретизму й абревіатур, бо все, здається, виливалося в цю низку волохатих монстрів на ротапринтному аркуші, яким рабинчик зневажливо махав перед моїм обличчям.

— Я маю свої причини, — мовив Лонштайн, — і, до речі, мені хотілося б знати, чому ти такий блідий.

— Погано спав і таке інше, до того ж хочу одразу піти туди, скажи точно, як туди добиратися.

— Ох, друже, це…

— Кажи, — повторив Андрес.

— Невже тобі не цікаво дізнатися, що означає CNUURC або SACLANT? A UMOSEA та AEJI тобі нічого не сповіщають?

— Друже, будь ласка.

— Ох, фінал завжди однаковий: будь ласка, будь ласка. По-перше, сповіщаю тобі, що ці фонеми відповідають Комісії ООН з об’єднання та відновлення Кореї, Головному командуванню союзних військ в Атлантиці, Світовому об’єднанню організацій захисту дитинства і, запам’ятай добре, Асоціації європейських виробників джуту.

— Тобто ти не хочеш мені казати?

— Не зовсім так. Ти ставиш запитання, я відповідаю sidestep[158], оце й усе.

— Я піду туди, Лонштайне.

— Ах, сеньйор піде туди. Це декларація намірів, але, як на мене, розумієш.

— Це важко пояснити, Лонштайне, так важко, що я й сам не розумію або розумію невідомо що. Є одне давнє питання, те, що приснилася мені, і є Людмила, Веремія і певна втома.

— Що ж, ти справді розгублений і прибитий, але, повторюю, всі ці причини… Дуже легко, хлопче, стати до лав, коли вже бамкнув дзвін, в усякому разі, з тієї сили слів, яку ти вжив, правдиво звучить тільки Людмила, або знову-таки дейтолдблекмеджиколдлав, як співала illo tempere[159] Джуді Ґарленд.

— Але, звичайно, є й інші причини, Людмила недаремне пішла з Маркосом, хоч і ризикує, що її там уб’ють.