Читанка для Мануеля

— Гаразд, — мовив Оскар, умираючи від голоду та нудьги, — це добре, що ти часто цілуєш мене й таке інше, але ми вже просиділи тут цілісінький день і ні разу не поїли як слід.

— Ми справжні нащадки Педро де Мендоси, — проказала ображена Ґладіс, — і марнуємо цілі години, щоб вишукано й небачено скомбінувати чотири бляшанки консервів, які є на кухні, нехай лише святий Мартін виявляє набагато більшу вдячність за жіночу допомогу. Поглянь, що Сусанна знайшла в газеті, Моніка і Людмила вдалися до героїчних зусиль, щоб утілити ці рекомендації на практиці, але ж ви, завжди зі своєю брутальністю.

— Досі ми не бачили нічого видатного в царині сандвічів, — буркнув Ередіа.

— Бо немає ані м’яса, ані птиці, — розсердилася Сусанна, — і скажи мені, що в біса можна смажити в такій ситуації? Тут винен Люсьєн, а надто його мати, мабуть, ще більша скнара, ніж він, бо в холодильнику є тільки півпляшки молока і гнила ковбаса.

— Я певен, що Цабе вони дають подвійну пайку, щоб він не патякав потім про моральні тортури, — нарікав Оскар, — думаєш, я не бачив, як ви піднімалися до нього з тарілочками, тут, чуєте, є сини і пасинки.

Маркос, повернувшись від телефону, кивнув Патрісіо та Оскару, і смажені сандвічі зникли в тумані обставин: з якогось місця в Латинському кварталі надійшла передбачувана звістка, що Іхіньйо власною персоною, а комісар Пілоден теж аж ніяк не чужою вже вийшли на слід.

— Звичайно, вони знають, — кивнув Патрісіо. — Можуть, друже, наскочити будь-якої миті.

— А що робитимуть французи? — запитав Оскар, що не мав причин знати про це.

— Вони приїдуть першими, — відповів Ередіа, що й досі не позбувся франкофільства.

— Одне з двох, — виснував Маркос. — Або вони дадуть мурахам поратися самим, а потім прийдуть рахувати втрати, або ж перестрінуть їх по дорозі й представлять це як тріумф порядку над дикістю нерозвинених племен, які прагнуть перетворити французьку землю в край, де ламають карк і скручують в’язи.

— Перше, — озвався Ролан.

— Звичайно, — підтвердив Люсьєн Верней.

— Мені теж так здається, — погодився Маркос, — і в такому разі пильнуйте за вікнами. Отакі справи, тепер, друже, треба стерегти Цабе, мов наречену, це мені не дуже подобається. Зателефонуй Рене, тут уже має бути машина, щоб забрати його.

— О чверть на дев’яту, — сказав Ролан, дивлячись на годинник, — зараз тільки п’ять хвилин.

— Наречену вже попередили, — додав Люсьєн Верней, — і, здається, її страшенно втішила ця новина. Вдягла куртку і сказала, мовляв, незважаючи ні на що, не може нарікати, якщо лише останньої хвилини їй не зітнуть голову.

— Йому важко відступити від своїх звичок, — зауважив Маркос, — але головне полягає в тому, щоб Рене доїхав аж сюди, після сполоху, на який ударили Мурахан і Пілоден, мурахи, певне, розлізлися майже всюди.

— Але ж не доведено, що Мурахан знає, де ми.