Читанка для Мануеля

Коли гуляють равлики
й лишають слід на латуку,
що вимальовує його смак
і міняють свого слизу розкоші
на пахощі місяця вповні

я той хто слухає в Парижі

як співає Джоні Мітчелл

той хто між двома сигарами

відчуває як минає час завдяки Пічуко
і Роберто Фірпо[174]

Моя бабуся навчала мене в садку Банфілд,

сонному передмісті Буенос-Айреса,
Равлику, равлику, де твої ніжки,
Равлику, равлику, покажи нам ріжки.

Чи саме тому цієї ночі в передмісті

є равлики, Джоні Мітчелл, дівчина-американка,

що співає між склянками,

між Фалу[175] і Педро Маффією[176](я не маю часу і начхав на моду,
змішую Джеллі Ролла Мортона[177] з Ґарделем[178]і Штокгаузеном,
слава Агнцю Божому).

Як дивно

бути аргентинцем цієї ночі,
знати, що я йду на зустріч
із ніким, з жінкою, яка належить іншому,
з кимсь, хто розмовляв зі мною в сутіні,
от-от я вже дійду
навіщо

Як дивно

бути аргентинцем цієї ночі,
голос Джоні Мітчелл
між Фалу і Педро Маффією,
келишок спогадів, рідкісне поєднання Мюзетти і Мімі,
привіт, Дельфіно, подружко дитинства,
бути аргентинцем у передмісті Парижа,
Равлику, равлику, де твої ніжки,
Равлику, равлику, покажи нам ріжки.
Баян Пічуко, Джоні Мітчелл,
Моріс Фанон, дівчинко, me souvenir de toi,
de ta loi sur mon corps,
бути аргентинцем, іти
на зустріч із ким і навіщо,
як дивно,
не зрікшись Джоні Мітчелл,
бути аргентинцем у цій чорній плямі,
Фрице Ланґу, я Андрес, обізвися,
Дім у затінку дерев,
безперечно отут, кедри й тиша,
все збігається, але потім
усе знову починає бути нічим,
знати, що я йду на зустріч
із жінкою, яка належить іншому,
як дивно
(«Хтось хоче поговорити з вами», гарсон
у білій курточці, показуючи жестом
кімнату в сутіні) —
Я йду, мій друже,
зачекай, поки скінчиться Джоні Мітчелл,
поки замовкне Атауальпа[179], я йду,
відчиняй, Людмило, нехай мене зачекають
у темній кімнаті,
тут є кубинець, каже гарсон, він має
сказати вам дещо.
Річ ясна, це все мені приснилося, і раптом пригадав,
тільки-но прибувши сюди, чорна пляма розкрилась,