Читанка для Мануеля

Зі свого боку й той, ти знаєш, марно намагаючись упорядкувати щось і в собі, і, можливо, і в інших, вирішив, що найкраще — сісти поряд з Андресом і мати напохваті Моніку та Ґладіс, то було лицарське прагнення захистити, що в даній ситуації вже не могло стати в пригоді, та якби ще й Сусанна на додачу дала Патрісіо спокій і прийшла до них, можна було б чекати, розмовляючи про щось інше, вже не кажучи про те, що не було нічого певного і ті, хто належав до Веремії, стали, можливо, жертвами оптичних ілюзій. Коли пролунав перший постріл, здалося, ніби увесь будинок перенісся метрів на два назад або вперед, Роланів пістолет був, мабуть, справжньою гарматою, Людмилин голос на сходах, Маркосе, йдуть, вісім чи дев’ять, ще один постріл з боку Патрісіо, надворі крик, страшний удар у двері, Люсьєн Верней повільно відступив на півметра і прицілився десь на висоті грудей ще не видного напасника. Гаразд, самі напросилися, сказав Маркос із пістолетом у руці, зателефонуй у комісаріат поліції у Вер’єрі, подобається їм це чи ні, а ми його, живого і цілого, передамо французам. Ти зрозумів мене, напучував Іхіньйо, якщо зможеш, використай один з їхніх пістолетів. Ясно, командире, сказав мурахоник, покладіться на свого слугу, тільки-но трапиться шанс, то й мови немає, а тим часом зауважу: що ревніше ви товчете мені, то легше мені буде з цим вашим приятелем. Рушаймо, наказав Мурахан, усі як один. І тоді, згадує той, ти знаєш, мов незліченні крилаті зграї журавлів, гусей і довгошиїх лебедів, що летять зі степів Азії до самого Каїстру[182], аж повітря здригнулося від їхнього крику, помчали незліченні племена мурахоників, мурахоїв, мурахудів і мурахократів, мов потік на рівнині, омитій Скамандром[183], і двигтіла земля страхітливо, як ступали вони. І постав серед них великий Мурахан, очима і обличчям подібний до Зевса, що шле свої блискавки, статурою до Ареса, а широкими грудьми до Рональда Рейгана. За диван, звелів Андрес, схопив Моніку за шию й потяг без дальших пояснень у назване вище місце. Сюди (повторення цієї процедури з Ґладіс і Сусанною), не ворушіться, а ти, войовнице, скажи мені, де є пістолет, бо я, хоч і п’яний, пройшов свого часу всі етапи у Федеральному тирі, авжеж. Спитай Маркоса, підказала Сусанна, що не виходила за межі своєї компетенції. Тримай, крикнув Маркос, що почув невідомо як, і в руці Андреса холодна й мила штучка, яку приємно стиснути і яка мало-помалу нагрівається. Здалеку лунає сирена, не варто було завдавати собі клопоту й телефонувати, коли почалася така стрілянина, комісар Пілоден не був Бетховеном, а три тюремні автомобілі та інше поважне знаряддя стояли за двісті метрів від вілли ще тоді, коли найзвитяжніші мурахофони, родом з Евбеї, Халкідікі, Еритреї, багатої на виноград Істіеї, морського Коринфа і високої цитаделі Діона, палали бажанням проткнути своїми ясеновими списами ворожі обладунки. Разом з ними сунули орди мурахотлустів і мурахонімів, а ще й мурахофілів, жителів Аспледону та Оркомену в Мінії, під проводом шульги Малерби і брата його, вправного на обидві руки, синів Немесіо Яньєса, що заскочив одного разу діву невинну Астойку Асейду, яка й привела їх на світ у домі Актора, і хтозна, що там ще далі. Треба зачекати, стримував Пілоден, три постріли — поки що небагато, потрібна добре зварена юшка, наказ згори. Отож Люсьєн Верней тієї миті, коли розчахлися двері, просто в груди, і поліг мурахократ на землю, ставши килимком для двох мурахоїв, які розтоптали його, і це було останньою подією і в його, і в їхньому житті, бо Люсьєн Верней бах-бах, другий мурахой, падаючи, бах, Люсьєн Верней поволі згинався, тим часом Маркос та Ередіа майже водночас бах, Ередіа і Маркос зачинили двері й дивилися на Люсьєна Вернея на підлозі, кляті двері, бурчав Люсьєн Верней, поставте спереду шафу, Моніка шукала чогось, пусте, дбай про інших, кров текла поміж пальців Моніки, Андрес і Сусанна допомагали їй підняти Люсьєна й покласти на диван, Ґладіс із непотрібною хусточкою, гикання, два постріли поспіль у північне вікно, Ередіа пригнувся, бах-бах-бах-бах, і тієї самої миті з-поза кедрів усі, хто жив в околицях Егіона, і великого Еліке, і в усьому тамтешньому краї, на чолі з Мураханом в обладунку з пишної бронзи і славетним своїми звитягами ринули тлумом єдиним до вікон, Патрісіо поклав на землю першого, голомозого мурахонудиста, нездоланний порив до дверей, зіткнулися груди в груди Маркос і himself[184] Мурахан, надто inflghting[185], щоб пустити свинець, а Ґомес із пустою обоймою шукав простору, щоб бити руків’ям, Андрес кинувся поміж Маркосом і Мураханом і дістав від другого з названих вище удар у самісіньку пику, що вернув його до джерел походження видів, сирена в саду і свистки, Іхіньйо відступає з пістолетом у руці, кажучи Маркосу: віддай його або я тебе вб’ю, і Маркос бачить свій пістолет у руках мурахократа, що приклеївся до Іхіньйо, Маркос збагнув одразу, застиг і зів’яв, немов уві сні, перед дверима, куди пхалися мурахи, повільно поклав руки в кишені, сказав: ідіть і шукайте, якщо стане вам духу, бачив, як пістолет Іхіньйо піднімається йому до очей, думав, чи Людмила просидить нагорі досить довго, поки прибуде поліція, а чи, як і завжди безумна, полячка збіжить униз у самому розпалі подій, пауза, немов технічний збій під час демонстрації фільму, не стріляйте, доне Іхіньйо, вас побачать, постріл, фари в саду, і сльозогінна граната, вже геть непотрібна, розривається коло ніг Патрісіо, всім руки вгору. Неможливо й далі дотримуватися класичних описів, думав той, ти знаєш, посередині сходів, це неправда, цього не сталося, хай там що, а не сталося, а якщо й сталося, то не так, надто легко спиратися на класиків і стверджувати, мовляв, ти розповідаєш про те, що попри всю невірогідність таки сталося, розповідати про неможливе, яке ще відбувається, неможливе, про яке годі не думати, що це затримка фільму, і в залі от-от засвистять, ця пауза трьох армій перед фіналом може бути і його власною паузою на сходах, його сумнозвісною нездатністю до одночасності, ба навіть послідовності, коли події розгортаються занадто швидко, скажімо, вузол Маркос — Мурахан — Ґомес — Андрес, у якому застигли і до, і тепер, Іхіньйо відступає з пістолетом у руці, каже Маркосу: віддай його негайно або вб’ю тебе, і водночас Сусанна, діагональна тінь Сусанни ковзнула аж до Патрісіо, закутаного димом від гранати, схопила його за плечі, таж треба таки наважитись на що-небудь, задля Люсьєна Вернея, простертого на дивані, Моніка перев’язує йому плече (але як серед пострілів і за зникущий проміжок часу могла з’явитися пов’язка, що насправді була рушником, але однаково?) Ой, ні, нехай йому грець, думав той, ти знаєш, посередині сходів, цього не могло статися отак і отут, цього вечора і в цій країні з цими людьми, оце й усе. А Оскар, де зникли Оскар і Ґладіс? Високий і енергійний, майже усміхнений, комісар французької поліції постав у дверях: адже можна безтурботно всміхатися під захистом двох кулеметів, ніхто не ворушись, для Андреса то була неоціненна нагода шугнути в залишки пітьми, звідусіль уже рясно світили прожектори, а потім метнутися в бік того, ти знаєш, що й далі перебував на сходах, чи то сідаючи, чи то падаючи, Андрес мало не пробіг йому по голові й притьмом дістався майданчика, звідки Людмила, виконавши своє завдання, летіла вниз, він зловив її вже в повітрі й підвів до вікна, не ворушися, Людлюд, це вже нічого не дасть, ось побачиш, вони й самі прийдуть нас шукати. Маркос,