Читанка для Мануеля

Мабуть, треба думати, що бірюзовий пінгвін приніс їм щастя, бо ані Ґладіс, ані Оскар не змогли б пояснити, чому вони так багато думали про нього і майже ніколи не згадували про королівських броненосців, бо, зрештою, як дізнатися, котрий із них правив за амулет, вони всякчас пригадували пінгвіна й любили його здалеку, на висоті шести тисяч метрів між Дакаром і Ріо-де-Жанейро, згадували й любили його, запитували себе, що сталося з ним, покладали свої надії на належний догляд у зоопарках, доброзичливих дам із басейнами й достатком мерланів, на якийсь міжнародний цирк, що братиме чималі гроші за квиток і змогу помилуватися пінгвіном, і це все мимохідь, щоб не думати надто багато про схожого на китайця типа, що сидів збоку від них і був напрочуд люб’язний, завжди першим угадував бажання Ґладіс або простягав Оскарові пачку сигарет, щоб той узяв собі одну й розігнав нудьгу перельоту. Ти ще побачиш, люба, тільки-но сядемо на рідну землю, вони одразу змінять свої норови. Стривай, мовила Ґладіс, я маю сестру, що вийшла заміж за суддю. Судді одружуються? — здивувався Оскар. Це може стати в пригоді, як по-твоєму? Звісно, погодився Оскар, треба тільки, щоб твоя сестра переконала його у вигоді експорту пінгвінів до Європи. Зрештою, треба говорити про що-небудь, сказала Ґладіс, я вже так давно не працювала, що заздрю цим дівчатам із тацями, мені вони так подобаються. Мені теж, кивнув Оскар, надто ота руденька, що якраз годиться для того, про що казав Сехас. А що казав Сехас? Цензурована відповідь. До Ріо-де-Жанейро ще дві години, а до Буенос-Айреса — чотири, нумо попросімо ще по одному віскі, знову озвався китаюватий співвітчизник, а скоро тут покажуть кольоровий фільм. Сподіваюся, бойовик, докинув Оскар. Атож, підтвердив співвітчизник, marines[186] убивають комуністів абощо, невмирущий Джон Вейн.

* * *

— Не розповідає про них і, звичайно, серед іншого ще й тому, що не має уявлення, де вони, — горлав рабинчик, дивлячись на мене так, ніби я сам завинив у тому розгардіяші. — Велика попередня підготовка, тобі забивають баки псевдонімами, кодами, зустрічами о третій годині ночі, і раптом це все розсипається.

— Ти балакаєш, щоб балакати, — дорікнув Андрес, кладучи один папірець попереду другого, потім подивився на обидва, розмістив у зворотному порядку, подивився на обидва, поклав у куток, дістав інші папірці, розклав їх послідовно, поглянув на них, стенув плечима, визнав у душі, що Лонштайн має слушність і що ніяка послідовність не править за провідну нитку, — балакаєш, щоб балакати, бо ти західна людина, яка потребує вказівних стрілочок.

— Ти і справді надаєш послідовності завеликого значення, — бурчав рабинчик, — таж будь-який порядок має однакове значення, ти до скону мордуватимеш мене своїм новонабутим фанатизмом.

— Ні, друже, — заперечив Андрес, вибравши низку картонок і папірців, що видавалася йому не такою плутаною, як решта, — тільки бачиш, гра вирішує так: їм дістається одне, а мені зовсім інше, що не має з ним нічого спільного, скажімо, муха, але дивись, наприкінці відбувається своєрідна конвергенція, треба дати назву, але, на думку багатьох людей, саме я приніс заразу.

— Дурниці, — заспокоював його Лонштайн, — Патрісіо згодом дізнався, що мурахоники стояли там ще за чотири години до того, як ти прийшов, просто, побачивши тебе, подумали, що марно чекати далі, їх безперечно приголомшило, що ти навідався так спокійнісінько, наче прийшов на чай із тістечками.

— Яке це все має значення, — відмахнувся я, — яке це все незначуще проти того, що сталося.

— А я думаю, що це має для тебе надміру велике значення. Не знаю, звідки в тебе раптом з’явилося таке компіляторське завзяття.

— Як на мене, друже, через Мануеля.

— І що в біса має робити Мануель з цим усім?

— Усе, мій друже. Здавалося б, ніби ми марнуємо час на це папіряччя, але щось мені підказує, що його треба берегти для Мануеля. Ти сердишся, коли бачиш, як я роблю що-небудь, що тобі прикре внаслідок пропуску, бо ти не стежив зблизька за розвитком подій, і зауваж: я не звинувачую тебе, я й сам більш-менш у такій ситуації, а тут іще кляте відчуття, ніби щось живе та реальне розкришилось і випало поміж пальці. Я теж усе-таки хочу закінчити цю роботу, нехай навіть тільки тому, щоб піти до Сусанни і дати їй те, чого ще бракує в альбомі.

— Ох, невже ти гадаєш, що й оце ввійде до того альбому, змішавшись із півсотнею сторінок вирізок і колажів?

— Так, друже. Ось, наприклад, поглянь, що мав той, ти знаєш, у кишені курточки, загалом ми не маємо ніякої інформації про, скажімо, Ролана або Ґомеса, щоб лишити її Мануелеві. Зрештою, коли виросте, він не згадає про них, натомість матиме це все, що, власне, виконуватиме по-іншому ту саму роль, тож слід і це покласти в читанку для Мануеля.

На прес-конференції Форуму з прав людини

Свідчення політичних в'язнів, у яких викрито застосування тортур

Розповіді

У свідченнях зачитаних на прес-конференції, а також у свідченнях,