Читанка для Мануеля

Патрісіо, хоч як швидко йшов, ледве встиг на кінець маневрів, які полягали в тому, що двері зачинилися, Люсьєн Верней одним махом узяв їх на всі засуви, а Маркос тим часом штовхнув трохи розгубленого Андреса в темну домівку, провів його до салону, де сиділи приголомшені менади, тим паче, що цієї самої миті Ролан навпочіпки спустився сходами, сповістив про тіні позаду будинку, з боку штабелю дров, і направив пістолет на Андреса, ледве видного завдяки недогарку свічки, Маркос жестом звелів Ролану припинити гратися вогнепальною зброєю, і кому ми зобов’язані честю твоєї присутності. Друже, хіба я знаю, мені просто здалося, що я повинен прийти. Ясно, з мурахами на хвості, паскудо, — мовив Патрісіо, і досі розгніваний, що його розбудили, Оскар і Ередіа повідомили, що тіні зникли за деревами, то був своєрідний антракт, під час якого Людмила довела Андреса до дивана й дала йому навпомацки склянку вина, Маркос ніби чекав чогось, і Андрес, не знаю, вибач, що я дав хука, не думав, що за мною стежитимуть, це я дав хука, втрутився Маркос, із такими, як Лонштайн і ти, можна не сумніватися, що ви зіпсуєте фінал, Моніка знову запалила погаслий недогарок, Ролан зі сходів повідомив, що тіні сховалися за деревами й чекають чогось, їх вісім або дев’ять, Патрісіо з пістолетом на колінах, сили більш-менш однакові, але що робити з Цабе, якщо Рене не зможе приїхати. Ми пообіцяли йому, нагадав Ередіа, нехай станеться що завгодно, треба передати його в доброму стані, якщо Рене не приїде, я доведу його аж до дверей, і нехай іде сам до своїх мурах або поліцаїв, він одягнений, умитий і нагодований, ніхто не може закинути, що ми не виконали обіцяного. Атож, кивнув Маркос, але як тепер знати, що їх більше цікавить: отримати товар неушкодженим, а чи заявити, що він підгнив. Еге ж, кивнув Ередіа, я про це й не подумав. Хай йому біс, про нього справді треба дбати, як про наречену, лайнувся Оскар. Маркос має слушність, проказав Ередіа, це, друже, зовнішній образ, і вони безперечно спробують сфальшувати його, Ролан підштовхнув Цабе, що спустився на нижній поверх і підняв руки, наче на нього хтось націлився, Патрісіо наказав Цабе сісти на килим, навколо нього немов сформувалося коло червоношкірих у миготливому світлі недогарка, Люсьєн Верней пояснював, що це мурахи, поліція б уже напала, але в такому разі, зауважив Маркос, зрозуміло: якщо вони прийшли першими, ми знаємо навіщо: прагнуть виконати роботу, розпустити брехню і скинути все на нас. Найкраще було б повідомити по телефону поліцію, запропонував Оскар. Сеньйори, сеньйори, промовив Цабе з підлоги, я й справді хотів сказати, але, помітивши Роланів пістолет, знову підняв руки, наче молився в мечеті. Заведи його у water[181], це найбезпечніше місце, сказав Маркос Роланові, а ви пильнуйте вікна, ти, полячко, йди чатувати нагору й повідомляй мені. Лиши мене тут, мовила Людмила і ще не доказала цих слів, як уже підвелася й бігцем подалася нагору, недоумок, дурепа, такої миті ти ще обговорюєш накази Маркоса, піднявшись, зробила панорамний огляд напасників, які розпорошилися; Ролан підштовхнув Цабе, Ередіа і Патрісіо підійшли до вікон салону, Люсьєн Верней пильнував двері. Притулилася до вікна, пригнулася і з’ясувала, що сидячи краще й добре видно все, що можна побачити в кедровому гаї, знизу до неї долинав гамір готувань, стукіт туалетних дверей, уявила собі Цабе, що сидить на єдиному предметі, здатному гідно приймати його, не мала часу подумати про Андреса, його прихід не здивував її, тільки з’явилося відчуття чогось марного й заздалегідь приреченого, запізнілої впертості, за яку тепер доведеться дорого заплатити їм усім, а водночас немов і радість, що Андрес прийшов, і багато іншого. Блуп, паскуди, ховаються за стовбурами, треба не відволікатися ні на секунду, але вона однаково думала, ніби й далі сидить унизу в салоні, Маркос виходить і заходить, Людмила вже не бачила Андреса, не думала про Андреса, дала йому склянку вина, а далі був тільки Маркос, полячка на чатах, що стереже Маркоса, від Андреса лишився тільки жест у сутіні, коли він узяв склянку вина і, несміливо всміхаючись, глянув на неї, з того берега річки, через яку годі переправитися, наче прагнув їй пояснити, чому він прийшов, а все інше було Маркосом і чеканням, страхом у грудях, пальцями, що судомно скорчились у туфлях, тишею кедрів у ліску і Маркосом.