Читаем Читанка для Мануеля полностью

безумства Монмартру, богемне життя, ох, ті студентські роки без грошей були, напевне, найкращі, а Патрісіо розказував мандрівній мурашці, що Ередіа сіяв розкоші й марнотратство вздовж усієї вулиці Бланш, а тим часом гідніший і працьовитіший Ґомес збирав колекцію марок, що породжувала захват і заздрість усієї невеличкої панамської колонії в Парижі. Події в Ла-Калері були відкладені на потім, дарма що мандрівна мурашка нараз зацікавилася новинами й купувала вечірні газети, поки подавали друге віскі, проте його коментарі на маніфестацію в Гайдельберзі, де тисяча студентів протестували проти присутності Макнамари, видобули лише ввічливе відлуння в Ґомеса й Патрісіо і суто алкогольний ентузіазм в Ередіа, що вже випив три чарки скочу в Лондоні, дві — перелітаючи Ла-Манш, тож його надто тішило уявляти собі, як студенти трощать вітрини і дзеркала навколо сеньйора, що був головою банку, який опікувався якраз реконструкцією. Коли Фортунато дійшов до подій у Ла-Калері на третій сторінці газети «Monde», було логічним, що він запитав у Патрісіо, чи той знав про це, й Патрісіо підтвердив, так, друже, все в Аргентині, тій бідолашній країні, йде на гірше. Фортунато й далі цікавили аргентинські проблеми, бо він був із прикордоння й колись жив у Ресистенсії та Буенос-Айресі, таж вони бачать, що він досить добре розмовляє іспанською мовою, зрозуміла річ, не так добре, як друзяка Ередіа, що скромно запротестував, бо ніколи не міг позбутися акценту, сповненого глісад та порушень темпу і немов пронизаного африканським ритмом у чистій кастильській просодії[89]; тож якби Патрісіо жив у Парижі, він був би радий інколи зустрічатися з ним, щоб він представив його іншим аргентинцям і вони могли розмовляти про такі речі, звичайно, скажіть, у якому ви готелі, я зателефоную вам, погодився Патрісіо. Під час третього віскі, обмінявшись доречною топографічною і ономастичною інформацією з великою допомогою блокнотів і записників, заговорили про кубок світу з футболу й Пеле, і, уяви собі, про землетрус у Перу, сафру на Кубі, про яку Фортунато мав безпосередню інформацію, тоді як решта троє були, здається, не дуже обізнані, і про нову атмосферу в Лондоні, де Ередіа цілий місяць — якщо йому вірити, а йому таки вірили, — тішився різноманітними оргіями. Фортунато, здається, це не дуже цікавило, хоча симпатія до нового приятеля зобов’язувала його слухати і смакувати; газета була вже складена, мов ганчірка, на колінах мандрівного мурашки, що після двох чи трьох спроб повернути розмову до актуальних тем утомився й далі слухав Ередіа, що розповідав про свої походеньки дорогим колишнім богемним друзям, Фортунато не мав де вставити навіть найменшої згадки про соціально-економічний контекст і зрозумів, що йому найкраще забиратися, але що тут удієш, Ередіа віддався спогадам про район Ерлз-Корт у південно-західній частині Лондона, якщо поїдеш туди коли-небудь, я дам тобі, хлопче, адреси добрих готелів, годі навіть порівнювати з цим пуританським містом, London for ever[90], хай йому грець, ви теж, напевне, добряче гульнули там, га, і Фортунато похитав головою з легенькою усмішкою, повною прихованого змісту, Ґомес ткнув його ліктем у бік, ох, ці хлопці з Жанейро, які гультяї, що ж, я не з Жанейро, це не має значення, ми всі більшою чи меншою мірою з Жанейро, це клімат, і Ередіа заходився докладно, з усіма технічними деталями розповідати, як треба роздягати жінок, коли вони не хочуть, або вдають, ніби не хочуть, а це ще гірше, бо тоді в них ясна голова, а це завжди означає пазурі, ляпаси і аперкоти коліном, надто вже лиховісні, хай там як, у найбільшій пригоді в таких випадках стає гречність, яку підтримує sotto voce[91] сила тяжіння, бо ти не зайдеш далеко, якщо дівчина ще не сидить, а то й, можливо, простерлася на ліжку, і тоді Ередіа лагідно притискає її, а водночас куйовдить коси, цілує і знімає бюстгальтер, бо це загалом у Лондоні, а втім, і будь-де, дозволяють без великого страху, а коли вже під блузою шовковисті груди, треба лише почекати миті, щоб оголити їх і лагідно обмацувати їх, пощипувати, обводити навколо спершу пальцем, а потім усією рукою незабутнім і зворушливим жестом людини, що охоплює келих, і яке має значення, що в даному випадку цей келих стоїть догори денцем, бо вуста однаково прийдуть пити рожеву купинку, яка любить, коли її п’ють, яка прокидається, мов вулкан, дарма що Діана або Дженніфер каже «Ні, ні, ні» і ховає голову в подушку, лише її мідні коси шмагають, немов у бурю, обличчя Ередіа, що нишком уже відкриває ковзну застібку спідниці, і тут настає вирішальна мить, sic, бо Діана стулює стегна, або лягає на бік, або глухо падає долілиць, і тоді треба зосередитися на потилиці й плечах, прокласти вздовж спини старанно вимощений шлях пестощів, які здійснюють акупунктуру і картографію, заспокоїти жертву вустами, які провідують вушко і легенько зволожують його, покусують мочку і бурмочуть, чому ти така дурненька, чому відвертаєшся, не пручайся, не будь такою, і тоді Діана або Дженніфер зітхне і скаже «ні», проте дасть себе мало-помалу розвернути, а ковзна застібка вже опустилася, і це треба вчинити так, як підказує її назва — бліц, оце й усе, проте в цьому моменті полягає увесь стратегічний геній, що забезпечує Аустерліц і Чакабуко, бо, якщо це Ередіа, все буде єдиним комплексом дій, застібка-бліц добіжить аж до низу, а спідниця опуститься до стегон, і тут Ередіа привернув увагу до головної деталі, від якої залежить решта, трусики слід опустити разом зі спідницею, а це інколи важко, бо Діана стулює ноги, пальці часом спромагаються стягнути тільки спідницю, не схопивши водночас резинки трусиків, але, коли трапляється таке лихо, Ередіа весь увіходить у ту саму структуру опускання, як сказали б у журналі «Tel Quel»[92], якби висвітлювали такі питання, а потім відбувається дивовижна річ, метаморфоза, про яку подбали безсмертні й видющі боги, що пильнують коло узголів’я, й диво полягає в тому, що трусики, опущені одним вправним рухом аж до середини стегон, але тільки до середини стегон, не лише опущені, а й скручені тим самим жестом, що опустив їх, і цей результат аж ніяк не є неминучим, його треба вміти досягти, допомагаючи собі долонею, як-от коли розкочують тісто, трусики перетворюються в річ, що видається mutatis mutandis, парою наручників, скручені трусики правлять за подвійний еластичний нейлоновий обруч, що сковує рухи стегон-поршнів, удари задом, який хвицається і брикається, нейтралізує їх, мов кулаки небезпечного злочинця, якого арештували охоронці громадського порядку, перетворює стегна у два веретена марного, млявого, рожевого опору, що вгорі стає скаргою, бо Діана або Дженніфер знає, що вже не може скористатися своїми великими шовковистими ножицями, які ідуть слідами Абеляра в духовній і (або) в матеріальній площинах Ередіа, що перебуває тепер наполовину впритул і наполовину над, повзе довгим поцілунком від вуст аж до животика, де досліджує пупець, що легенько відгонить збіжжям і тальком, і знову повертається до грудей, які ніколи не припиняли чекати його під час цих наступів і відступів, маршів і контрмаршів, а вільною рукою приступає до роздягання власної особи, ще не претендуючи на цій стадії на Адамів стан, бо така претензія в перфекціоністів призводила до поразки в майже виграних битвах, тільки штани до колін і труси, якщо можна і якщо справді потрібно, це важлива мить, бо все обличчя та увагу Діани треба огорнути поцілунками та руками і навіть власним волоссям, яке завжди допомагає, бо провокує той вигин сідниць, що є останнім «ні», в якому вже вчувається «так», відчайдушна спроба визволити стегна від пута, яке на них, а тим часом пальці Ередіа пробігають по електризованому руну і заходять у тісний, потаємний простір, де Діана відчуває, що вже надто пізно і не може розвести стегон, стогне, щоб Ередіа визволив її, вона й далі повторює «ні», бо не може сказати щось інше, проте чекає того, що виконає другий поривний рух, відбувається нове блискавичне опускання трусиків, які повинні проминути Сциллу й Харибду колін, де вони завжди схильні затримуватися, і опуститися ще нижче, бажано до кісточок і стоп як останній застережний захід, майже завжди непотрібний, бо вже важко здіймаються груди й піднялася температура, яка сповіщає все, вигнута дуга опадає до горизонталі, обличчя занурилось профілем у подушку, ридання, в якому зосереджується вся покірливість королівства, і тоді краще остаточно скинути трусики, допомагаючи собі ногою, визволити ув’язнену альбертину, а коли ноги почуються вільними, вже вся вага тіла Ередіа покриває територію, що бурмоче й ворушиться, бо ні, бо я не хочу, бо ти негідник, ти душиш мене, але вже відбувається Дарвінове повернення, м’яка, оксамитова регресія до стадії жабки, мало-помалу розводяться стегна, піднімаються коліна, хоча ніхто про те не просив, неприступний простір пропонує пухнастий ключ, Ередіа, мов Архімед, знає, що йому потрібна тільки точка опори, і вмощує коліна в утворений проміжок, а його пальці піднімаються до вуст, щоб узяти слини, яка цього вечора є перепусткою до печери, шифром секретного коду, Діана, та простерта й зарюмана жабка, стогне, а сиракузець знову знає, що може отак зворухнути світ, що все починає крутитися, підніматися, плисти й занурюватися з усіма своїми фізичними і хімічними властивостями в барвистий потік за заплющеними очима, серед бурмотіння і кіс. Почувши про задовільний результат, Фортунато вирішив, що настала мить прощатися, і підвівся одразу після надмірних welcomes[93] і побажань щастя на французькій землі, не забувши нагадати Патрісіо, що ніщо не було б для нього більшою насолодою за змогу зустрітися з ним і поговорити про південноамериканські проблеми, це бажання Патрісіо сприйняв, як і слід, аякже, тільки цього й бракує.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза