Читанка для Мануеля

— Чому ти кажеш «та Іоланта»? — образився Лонштайн. — Ці буеносайресці не мають ніякого слуху, кляті гергекала. Вона звалась Іоланта і мала тоді галантерейну крамницю на вулиці Колехіалес, питання полягало в тому, чи зможемо ми зберегти пару, навіть не кажучи одне одному добрий день, зауваж, що в цій ідеї є зародки антропологічної мутації. Можливо, все могло відродитися спонтанно і внаслідок того, що ми не дивились одне на одного, ми могли б побачити себе такими, якими є насправді, а тим часом наша квартира скидалася на театр маріонеток, де одне заходить, а друге виходить, одне їсть опівдні, а друге о першій годині, окрім випадків, коли інколи нам обом кортіло поїсти о чверть на другу, і тоді ми накривали стіл і готували страви одночасно, інколи траплялися страшливі зіткнення, бо вряди-годи ми хапалися зразу вдвох за сільничку або сковороду, лише частка секунди вирішувала, хто виграє, а другий лишався з рукою в повітрі, а іншого разу, коли я здійснював акт дефекації, Іоланта зайшла, побачила мене й заявила після кількох тижнів мовчання: «Або ти вийдеш, або я нароблю на голову», а я навіть не знав, про чию голову йдеться — її чи мою, тож був змушений зупинити фекальний конвеєр. Зверни увагу, що сексуальне питання ми розв’язали єдиним методом, можливим тієї пори, тобто для кохання потрібні двоє, а це вже становило проблему, яку ми все-таки вирішили: щоразу, коли великий сліпий і чорний Бог стромляв свого списа, хтось один підходив до другого і клав йому руку на плече, той негайно корився. Варіанти, повторення, примхи ми виражали одним жестом, що його партнер розумів і шанував; то було справді страхітливо.

— Що ж, добре! — вигукнув той, ти знаєш, бо доти він мав враження, ніби слухає звіряння павука або кролика.

— Саме тоді, коли ми розсталися з Іолантою і вона повернулася до своїх батька-матері, я почав мастурбувати цілком організовано, а не так, як тієї пори, коли був підлітком. Я вже мав тоді інший, яскравий досвід, я знав межі насолоди, її варіанти та розгалуження; те, що підлітки вважають, а надто вдають, ніби вважають, за «ерзац» еротизму в парі, я мало-помалу став перетворювати у витвір мистецтва. Я навчився мастурбувати так, як навчаються керувати літаком або добре куховарити, з’ясував, що це справжній еротизм за умови, коли не вдаватися до нього як до звичайного замінника.

— Скажи, а тобі не важко розповідати про це?

— Важко, — кивнув Лонштайн, — і саме тому я вважаю, що треба говорити.

Той, ти знаєш, роздивлявся Лонштайна в профіль, у три чверті. Лонштайн трохи зблід, проте не відвертав очей, його руки діставали, а потім запалили сигарету. Той, ти знаєш, зрозумів, що Лонштайн розповідав не через ексгібіціонізм і не через збоченість. «Саме тому я вважаю, що треба говорити». Чому «тому»? Бо це важко й суперечить усталеному етикетові? Розказуй далі, мовив той, ти знаєш, для мене це аж ніяк не ніч із Клеопатрою, стонадцять чортів тобі, кордовцю, в печінки, але розказуй, аж поки зійде осяйний Феб.

* * *