Читанка для Мануеля

і так воно й було, для того, ти знаєш, уся проблема полягала в тому, щоб запам’ятати, що сказав Лонштайн, і в разі потреби повторити сказане. Досить здивований, він зрозумів, що в разі потреби він зможе повторити, що певною мірою може виявитись необхідним повторити, хоча дехто може відхрещуватися. Йдеться не про пошук причин, яких багато, казав Лонштайн, але є сини Зіґмунда, а оскільки вони не завжди сини Зіґлінди, то завжди на кілька корпусів відстають від Зіґфріда, вибач мені ці ваґнероаналітичні асоціації / Якщо ти хочеш і далі вдавати, ніби я розумію тебе, енергійно озвався той, ти знаєш, припини набридати мені довисами, неофонемами та іншими скороченнями твоїх семантичних сфінктерів / Шкода, мовив Лонштайн, але нарешті. Отже, ми стоїмо ось на тому: йдеться не про те, щоб дізнатися, чому я мастурбую замість злягатися, а про те, щоб схопити річ за ручку, і то без хтивих натяків. Скажімо, пара — універсальне означуване еротизму, тож я, звичайно, й шукав її на авеню Флорида та вулиці Коррієнтес, як і всі, коли був молодий, але зі мною сталося те саме, що й з Тітіною. Я становлю крайній випадок, але тут немає нічого незвичайного, тобто я не зміг інтегрувати пару, навіть п’ять або шість разів помінявши партнерку за кілька років. Я навіть спробував з одним листоношею, що носив мені «Sur», часопис, який я передплачував тієї пори, і той листоноша, авжеж, мав тоді сімнадцять років. Зверни увагу на мою наукову ґрунтовність, на постанову вивчити всі аспекти проблеми. Результат: упевненість, що я ніколи не зможу жити в парі ані з жінкою, ані з чоловіком, а водночас, що мені бракує жінок і для дружби, і в ліжку. Листоноша взірцево вийшов з мого життя, бо експеримент на живих об’єктах довів мені, що мене не цікавлять гомосексуальні стосунки, додам, що я навіть припинив передплачувати «Sur», щоб він уже не ходив. Але від жінки я не міг так просто відмовитись, а отже, як я вже казав, п’ять або шість спроб замолоду, все було дуже добре на початку, бо у сферах страусової політики і великої зачарованості немає вад, які на початку не видавалися б цікавими й характерними рисами, що надають особі своєрідності, немає розбіжності, яка не була б діалектичним стимулом до взаємного збагачення духу, згадай філософа Хуліана Маріаса[116]. Я не жартую, про це добре відомо й розповідають однаковими словами з ротапринта, але не менш відомо, що настає день, коли вада є вадою, і край. У такому випадку статистично звичайним є похилити голову, перейти до шлюбу і користатися добром, що інколи ще гірше за зло. Зі мною ця система не діяла, я тричі спробував утворити пару, третього разу ми навіть народили сина, і на цьому й кінець, тепер він навчається, щоб мати могла пишатися дантистом у родині, таж ти знаєш, що у Вілья-Елісі вода сприяє піореї[117]. Щоб не подавати лише один приклад, другого разу, з Іолантою, шість місяців взаємних перевірок дали такий очевидний результат, що ми вирішили жити кожен своїм життям, проте не розлучатися, то була пора, коли годі було так легко найняти квартиру. Що там казати, друже, таке можна транслювати через супутник, ми йшли з дому й поверталися, наче другого не існувало, і це слід розуміти в буквальному смислі, а не так, коли пара свариться і настають ті незручні години, коли в обох уже минув гнів і вони шкодують майже про все, що казали, і то не тому, що то неправда, а тому, що є словник, прихований зміст, антична історія і отак аж до погрози дати ляпас, отож вони й ходять, наче пси, оброблені порошком від кліщів, тобто засвідчують чемність та люб’язність, що немов небесна мішура, хочеш чашечку чаю, так, але я можу зварити й сам, ні, нехай зроблю я, гаразд, дякую, поп’ємо у вітальні, бо тут жарко, атож, цієї пори в тій кімнаті просто задуха, як, по-твоєму, може, там треба зробити якусь теплоізоляцію, я бачив у «Клавдії» рекламу, авжеж, треба глянути, можливо, це вихід, гаразд, але спершу я зварю чай, гаразд, я тим часом поллю рослини на балконі, і так далі, аж поки після чаю з’являється усмішка, ти огидний, а ти ще огидніша, це ти почав, я почав, бо ти знову заговорила про відпустку, помиляєшся, я згадала, але з іншим наміром, гаразд, так я й повірив, бачиш, який ти лихий, а ти задерикувата курка, це твоя тітка курка, моя бідолашна тітка, та вона справжня повія, і тут уже перша усмішка, потім поцілунки, а далі ліжко, навіть мови нема, і це дуже добре, бо всяка добре закінчена сварка — це прееротичний акт, запитай, чи я знаю. Звари мені мате, я задихаюся.

— Отже, з тією Іолантою було по-іншому? — нагадав той, ти знаєш, що був ворогом відступів і тому бентежився, коли інколи доводилось удаватися до них.