Чоловіки без жінок та інші оповідання

— Той хлопака довго на вечірніх виступах не затримається, — сказав помічник Ретани до Суріто. 

— Молодчина, — відповів той. 

— Дивись, що зараз буде. 

Вони спостерігали далі. 

Фуентес стояв спиною до бар’єра. За ним — два учасники квадрильї з плащами напоготові, щоб, ляскаючи ними об загорожу, відвернути увагу бика. 

Бик — язик висолоплений, черево важко здіймається — спостерігав за циганом. От він і попався. Стоїть, притулившись до червоних дощок. Треба тільки стрибнути. Бик утупився в нього поглядом. 

Циган вигнув спину, відвів руки назад, наставивши бандерильї на бика. Він щось вигукнув до бика, тупнув ногою. Той насторожився. Бикові кортіло людської плоті. А не гачків у спині. 

Фуентес підійшов ще ближче. Вигнувся. Знову щось крикнув. З натовпу почулися застережливі вигуки. 

— От чорт, заблизько, — мовив Суріто. 

— Дивись-дивись, — відповів помічник Ретани. 

Відхилившись назад, Фуентес дразнив бика бандерильями, а тоді стрибнув, відірвавшись обома ногами від землі. Тієї миті, коли він підскочив, бик, задерши хвоста, метнувся до нього. Фуентес опустився на кінчики пальців, випростав руки, вигнувся всім тілом уперед і ввігнав палички просто в загривок, спритно ухилившись від правого рога. 

Бик ударився об бар’єр, де плащі, розгойдуючись, відвернули його увагу від чоловіка. 

Циган побіг уздовж бар’єра до Мануеля, зірвавши оплески юрби. Його куртка подерлась у місці, де її зачепив ріг. Він радісно демонстрував дірку глядачам. Фуентес оббіг арену по колу. З усмішкою проминув Суріто, тицяючи на свою куртку. Той усміхнувся. 

Тим часом хтось устромляв у бика останню пару бандерилій. На нього ніхто не дивився. 

Помічник Ретани натягнув на палицю червоне сукно мулети, згорнув його і передав через бар’єр Мануелю. Сягнув рукою у шкіряний футляр, вийняв звідти шпагу і, тримаючи її за піхви, простягнув Мануелеві через загорожу. Той, узявшись за червоне руків’я, витягнув шпагу — і піхви, спорожнівши, упали. 

Він глянув на Суріто. Кремезний пікадор бачив, що з того ллється піт. 

— Прикінчи його, хлопче, — промовив Суріто. 

Мануель кивнув. 

— Він уже такий як треба, — додав Суріто. 

— Якраз такий, як ти хотів, — запевнив його помічник Ретани. 

Мануель кивнув. 

Сурмач під самим дахом просурмив початок останньої терції, і Мануель перейшов ареною туди, де вгорі у темній ложі мав бути президент кориди. 

Позаштатний репортер «Ель Еральдо», який сидів у передньому ряді, хильнув добрячий ковток теплого шампанського. Він вирішив не завдавати собі клопоту й не записувати детально весь перебіг бою — опише кориду, коли повернеться до контори. Ще б воно того вартувало. Якийсь там вечірній виступ. Навіть як щось пропустить, то прочитає в ранкових газетах. Він ще раз приклався до плящини. О дванадцятій у нього побачення у Максима. Та хто вони взагалі такі, ті матадори? Хлопчиська й ледарі. Купка ледарів. Він поклав блокнота в кишеню і глянув на Мануеля — той стояв сам-один на краю арени, піднявши капелюха на знак привітання у бік ложі, яка потопала в темряві десь угорі. Посеред арени завмер бик, утупившись перед собою невидющим поглядом. 

«Присвячую цього бика вам, пане президенте, а також публіці Мадрида, найрозумнішій і найщедрішій у світі», — промовив Мануель. То була усталена фраза. Він виголосив її всю до кінця. Трохи задовга як на вечірній виступ. 

Він уклонився перед темрявою, випростався, кинув капелюха через плече і, тримаючи в лівій руці мулету, а в правій — шпагу, рушив до бика. 

Мануель наближався до бика. Бик дивився на нього — його очиці бігали туди-сюди. Мануель зауважив, як з його лівої лопатки звисали бандерильї і як без упину сочилася кров від удару Суріто. Звернув увагу на стійку бика. Рухаючись уперед із мулетою в лівій руці та шпагою у правій, він спостерігав за його ногами. Перш ніж кинутись, бик мусить стулити ноги докупи. Поки що він стояв твердо і спокійно. 

Мануель ішов до бика, не зводячи очей із його ніг. Все гаразд. Він упорається. Треба змусити бика опустити голову, щоб устромити шпагу за рогами й убити його. Він не думав про шпагу, не думав про те, як убиватиме бика. На все свій час. Втім, неминуча сутичка пригнічувала його. 

Наближаючись до бика, спостерігаючи за його ногами, він бачив його очі, вологу морду, наставлені уперед роги. Очі бика були облямовані світлими колами. Він стежив за Мануелем. Відчував, що нарешті дістанеться до цього білолицього коротуна. 

Мануель зупинився: розгладивши шпагою червоне сукно мулети й устромивши вістря у тканину так, що шпага у його лівій руці напнула її, мов клівер, він звернув увагу на кінчики бикових рогів. Від удару об бар’єр один із них розколовся. Другий був гострий, наче голка дикобраза. Натягуючи мулету, Мануель зауважив на білій основі рога червону пляму. При цьому він ні на мить не втрачав із поля зору ноги бика. Той незворушно дивився на Мануеля. 

Готується до оборони, подумав Мануель. Береже сили. Треба розворушити його і змусити опустити голову. Тільки так, не інакше. Суріто вже один раз змусив його нахилитися, але той підняв голову. Коли я зжену його з місця, потече кров і він знов її опустить.