Чоловіки без жінок та інші оповідання

Мануель махнув мулетою перед чорною мордою бика. 

Анічогісінько. 

Не хочеш, значить. Гаразд. Він підійшов ближче і тицьнув гострим кінчиком мулети просто у вологу морду. 

Бик напав на нього, коли він відскочив назад, і, спіткнувшись об подушку, Мануель відчув, як ріг входить у нього, входить йому в бік. Він обхопив його обома руками і посунув назад, міцно тримаючись за те місце, куди той увійшов. Бик відкинув його, і ріг вийшов. Він упав і нерухомо лежав на піску. Нічого страшного. Бик пішов. 

Мануель, закашлявшись, підвівся, почуваючись розбитим і безсилим. Кляті мерзотники! 

— Шпагу! — крикнув він. — Дайте мені шпагу! 

Підійшов Фуентес із мулетою і шпагою. 

Ернандес обійняв його за плечі. 

— Ідіть ліпше до лазарету, — сказав він. — Не поводьтесь як дурень. 

— Йди звідси! — крикнув Мануель. — Забирайся до дідька! 

Він скинув його руку. Ернандес знизав плечима. Мануель побіг до бика. 

Ось він стоїть, обважнілий, міцно впершись ногами. 

Стривай-но, падлюко! Мануель витягнув з мулети шпагу, націлився і кинувся до бика. Відчув, як шпага ввійшла до самого кінця. Аж по руків’я. Усі його п’ять пальців увійшли в нього. Він наліг на бика — його кров текла по руці гарячим струменем. 

Бик похитнувся і почав падати набік, тягнучи його за собою, та він враз випростався. Дивився, як бик поволі валиться на пісок і раптом перевертається, задерши догори всі чотири ноги. 

Він махнув рукою глядачам — рука його була тепла від бичачої крові. 

Ну що, показав я вам, мерзотники! Він хотів щось сказати, але закашлявся. Його душило щось гаряче. Він пошукав очима мулету. Треба піти й привітати президента кориди. До біса президента! 

Він сів на пісок і на щось дивився. Бик. Задер догори всі чотири ноги. Висолопив товстого язика. Щось повзає по його череву й під ногами. Повзає там, де тонка шерсть. Мертвий бик. До дідька того бика! До дідька їх усіх! Він спробував встати і закашлявся. Знову сів, кашляючи. Хтось прийшов і підняв його на ноги. 

Вони понесли його до лазарету, перебігли з ним через пісок, зупинились коло воріт, чекаючи, доки пройдуть мули, тоді минули темний коридор, важко дихаючи, підняли його сходами і врешті поклали на ліжко. 

На нього вже чекали лікар і двоє чоловіків у білому. Вони перенесли його на стіл. Розрізали сорочку. Мануель почувався виснаженим. У грудях пекло. Він закашлявся, і йому щось приклали до рота. Усі були дуже заклопотані. 

В очі вдарило електричне світло. Він заплющився. 

Він чув чиїсь важкі кроки на сходах. Потім вони стихли. Тоді почув десь далеко галас. Глядачі. Що ж, його другого бика доведеться вбити комусь іншому. Йому порізали всю сорочку. Лікар усміхнувся до нього. Прийшов Ретана. 

— Здоров був, Ретано, — мовив Мануель. Він не чув власного голосу. 

Ретана усміхнувся і щось сказав. Мануель його не почув. 

Суріто стояв біля стола й, нахилившись, стежив за лікарем. Він був у своєму вбранні пікадора, тільки без капелюха. 

Суріто щось йому сказав. Мануель не почув. Суріто розмовляв з Ретаною. Один із чоловіків у білому всміхнувся і дав Ретані ножиці. Ретана передав їх Суріто. Суріто сказав щось Мануелеві. Той нічого не почув. 

До дідька той операційний стіл! Він уже не раз бував на операційних столах. Він не помре. Якби він мав померти, покликали б священика. 

Суріто щось казав до нього. Тримаючи в руці ножиці. 

Усе ясно. Вони відріжуть його колету. Відріжуть його кіску. 

Мануель сів на операційному столі. Лікар роздратовано відступив. Хтось вхопив його і міцно тримав. 

— Не роби цього, Маносе, — сказав він. Раптом дуже чітко почув голос Суріто. 

— Добре-добре, — відповів Суріто. — Не буду. Я пожартував. 

— Я нормально виступав, — промовив Мануель. — Мені просто не пощастило. І все. 

Мануель знову ліг. Вони поклали щось йому на обличчя. Щось дуже знайоме. Він глибоко вдихнув. Як же він втомився. Страшенно втомився. Вони зняли ту штуку йому з лиця. 

— Я добре виступав, — кволо сказав Мануель. — Все йшло як по маслу. 

Ретана глянув на Суріто й рушив до дверей. 

— Я побуду з ним, — мовив Суріто. 

Ретана знизав плечима. 

Мануель розплющив очі й подивився на Суріто. 

— Хіба я погано виступав, Маносе? — з надією запитав він. 

— Де там, — відповів Суріто. — Чудовий виступ. 

Помічник лікаря приклав Мануелеві до лиця маску, і той глибоко вдихув. Суріто зніяковіло стояв біля стола, спостерігаючи. 

В іншій країні

Коли настала осінь, війна ще тривала, але ми вже на неї не йшли. У Мілані восени було холодно й рано вечоріло. Тоді загорались електричні ліхтарі й було приємно блукати вулицями, зазираючи у вікна. Перед крамницями висіло багато дичини — сніг притрушував лисицям хутро, а вітер роздував їм хвости. Оленячі туші висіли закляклі, обважнілі й порожні, дрібні пташки гойдалися на вітрі, а той шарпав їхнє пір’я. Осінь випала холодна, з гір дув вітер.