Чоловіки без жінок та інші оповідання

Він окрикнув бика, тримаючи мулету, напнуту шпагою, у лівій руці. 

Бик глянув на нього. 

Мануель виклично прогнув спину й махнув розпростертою мулетою. 

Бик побачив мулету. У світлі літхарів вона виблискувала яскраво-червоною барвою. Ноги бика напружилися. 

Зараз кинеться. У-у-х! Коли бик підбіг, Мануель крутнувся і підняв мулету так, що вона промайнула над рогами бика, черкнувши його по широкій спині від голови до хвоста. Бик буцнув рогами повітря. Мануель не зрушився з місця. 

Промчавши під мулетою, бик розвернувся, наче кішка, що огинає ріг будинку, і став перед Мануелем. 

Він знов був готовий до нападу. Від його вайлуватості не залишилось і сліду. Мануель помітив на чорній лопатці бика блискучу цівку свіжої крові, що скапувала йому на ногу. Він витягнув з мулети шпагу і стиснув її у правій руці. Тримаючи лівою рукою мулету при самій землі, відхилившись ліворуч, він окрикнув бика. Ноги бика напружились, очі уп’ялися в мулету. Зараз кинеться, подумав Мануель. У-х! 

Коли той зірвався з місця, він відхилився убік, махнувши мулетою перед биком — ноги його твердо стояли на піску, а шпага повторила вигин його тіла, зблиснувши під світлом ліхтарів. 

Коли паса натураль завершилась, бик кинувся назад і Мануель підняв мулету, готуючись до паса де печо. Він застиг на місці: бик пройшов під мулетою просто йому повз груди. Мануель відхилив голову, щоб не зачепитись об тарахкотливі держаки бандерилій. Гаряче чорне тіло бика торкнулося його грудей. 

От чорт, заблизько, подумав Мануель. Спершись на бар’єр, Суріто щось квапливо сказав цигану, який побіг до Мануеля з плащем; Суріто, насунувши капелюха на лоба, дивився на Мануеля по той бік арени. 

Мануель знову постав перед биком, тримаючи мулету ліворуч при землі. Бик опустив голову, утупившись у мулету. 

— Якби таке виробляв Бельмонте, вони б тут бісилися від захвату, — сказав помічник Ретани. 

Суріто промовчав. Він стежив поглядом за Мануелем, який стояв на середині арени. 

— Де бос його відкопав? — запитав помічник Ретани. 

— У шпиталі, — відповів Суріто. 

— Скоро він знову туди загримить, — мовив помічник. 

Суріто обернувся до нього. 

— Постукай он там, — сказав він, показавши на бар’єр. 

— Та я пожартував, — відповів помічник Ретани. 

— Постукай он там по дереву. 

Помічник Ретани нахилився і тричі постукав по загорожі. 

— Дивись, зараз буде фаена, — сказав Суріто. 

Мануель стояв навколішки перед биком посеред арени під світлом ліхтарів — коли він підняв обома руками мулету, бик, задерши хвоста, кинувся на нього. 

Мануель ухилився і, коли бик кинувся знову, ще раз описав мулетою півколо так, що той упав на коліна. 

— Та він прекрасний матадор, — сказав помічник Ретани. 

— Де там, — відповів Суріто. 

Мануель підвівся і, тримаючи лівою рукою мулету, а правою шпагу, вклонився на оплески з темного амфітеатру. 

Бик піднявся з колін і стояв, вижидаючи, з низько опущеною головою. 

Суріто сказав щось іще двом хлопцям із квадрильї, і ті побігли й стали зі своїми плащами за спиною у Мануеля. Тепер позаду нього було четверо. Ернандес рухався услід за ним, як тільки він вийшов із мулетою. Фуентес, високий, незворушний, ліниво спостерігав за перебігом бою. Тепер надійшли ще двоє. Ернандес жестом показав їм, щоб стали один ліворуч, другий праворуч. Мануель опинився віч-на-віч із биком. 

Мануель махнув чоловікам із плащами, щоб ті відійшли. Обережно ступаючи назад, вони помітили, що з його блідого, мов крейда, обличчя ллється піт. 

Невже вони не знають, що треба триматися подалі? Чи, може, хочуть відвернути увагу бика плащами тоді, коли він уже зосереджений і приготувався? І без них вистачає клопоту. 

Бик стояв, твердо упершись у пісок усіма чотирма ногами, й дивився на мулету. Мануель змахнув мулетою у лівій руці. Бик не зводив з неї очей. Його тіло важко спиралося на ноги. Він тримав голову низько, але не занадто низько. 

Мануель підняв мулету. Бик ані ворухнувся. Тільки стежив за нею очима. 

Налився свинцем, подумав Мануель. Твердо вперся. Стоїть як треба. Пора. 

Він мислив поняттями кориди. Інколи йому спадало щось на думку, але він ніяк не міг згадати відповідного терміна й думка втікала від нього. Його чуття і досвід спрацьовували машинально, тоді як мозок працював повільно й потребував слів. Він знав про биків усе. Йому не треба було про них думати. Він просто робив те, що треба. Його очі все помічали, а тіло без зайвої думки виконувало потрібні дії. Якби він замислювався про те, що робить, йому вже прийшов би кінець. 

Тепер, поставши перед биком, він усвідомлював багато всього одночасно. Ось роги — один ріг розщеплений, другий гладенький і гострий; треба націлитись на лівий ріг, приготуватись до різкого й прямого випаду, опустити мулету так, щоб бик кинувся на неї, і, не зачепивши роги, встромити шпагу до самого руків’я у ділянку завбільшки з п’ять песет у загривку бика, між гострими виступами його лопаток. Зробити все це, а тоді випростатися, ухилившись від рогів. Він розумів, що має зробити все це, але на думці були тільки два слова: «Corto y derecho».