Дата Туташхіа

Досить було цьому йолопові викрикнути ім’я Дати Туташхіа, як тіні за парканом ураз зникли.

Смикнув Дата ще раз цепок — зірвав нарешті.

Вибігли ми на дорогу, за нами Кваква, руки в неї паском скручені, цепок тягнеться, по камінцях брязкотить, але Кваквиної горлянки не заткнеш.

Обернувсь я, випустив на ходу дві кулі в повітря. Відстала, але репетує ще дужче.

— Дато Туташхіа! Позичив я тобі ті гроші, позичив! — кричить Кажа Булава.— Ти просив, я дав! Повернеш, якщо в тебе є совість! Повернеш!

— Добре, що хоч процентів не просить,— кажу я.

Одним словом, утекли ми, посідали на коней, а Дата Туташхіа й мовить:

— Казав я тобі — краще б пошту!

Справді, негарно вийшло, що самому мені довелося до лихваря в той кукурузник лізти, та що було робити, коли Дата Туташхіа сплохував?!

Через два роки по тому наші люди попалися — на інших справах. Шістьох судили. Мене жандарми розшукували, і я сам на суді не зміг бути, а люди розказували, як і що було. З’ясувалося, що терористичний акт, для якого ми з Датою Туташхіа п’ять тисяч експропріювали в Кажі Булава, не відбувся. Гроші, які я здав у касу організації, відіслали нашим в еміграцію. Царські сатрапи на суді так справу повернули, нібито емігранти всі гроші програли в карти і з дівками прогуляли. І мене заплямували: як послухати їх, то виходило, начебто Бубутейшвілі тільки чотири тисячі з Кажащиних грошей у партійну касу здав, а тисячу привласнив. Але ж організація звеліла дістати три тисячі, а я приніс чотири. Мав право переслідуваний анархіст залишити собі на прожиток частку того, що сам роздобув, чи не мав? На які кошти, цікаво, я мав жити й працювати?

Дата Туташхіа, звичайно, міг і не знати, що жандармерія та поліція навмисне заплямовують борців за волю і щастя народу. Зводячи на нас усілякі брудні наклепи, вони в такий спосіб намагаються зганьбити саму ідею. Але це ж він мав би знати, що нелегальне життя вимагає великих витрат. Після процесу я зустрів якось Дату. Він насилу зі мною привітався. Питаю, може, я тебе чим скривдив? Ні, хитає головою. Але я присікався в одну душу. Дата мовчав-мовчав, а тоді й каже:

— Погань, виявляється, ваші люди, та й ти не кращий.

З тим і пішов — не став мене й слухати.

Нічого не вдієш. Політично неграмотний був чоловік. Правда, читати він любив, та все тільки книжки, які мозок засмічують. В ході боротьби втрати неминучі,— втратили ми Дату Туташхіа. Від того разу ніколи з жодною організацією нічого спільного він не мав. Один ішов.

Граф Сегеді

...І сам чиновник, і його переміщення з однієї служби на іншу були такими незначними подіями, що, звісна річ, не привертали уваги службовців, проте минув лише рік по тому, й ім’я Мушні Зарандіа прогриміло, наче фугас, і ось як саме.

Зарандіа, як молодшому чиновникові жандармерії, передали на слідство справу одного контрабандиста. Але Зарандіа нею не обмежився. Він подав Кутаїській губернській жандармерії п’ять томів надзвичайно ретельно опрацьованих матеріалів про дії контрабандистських банд від Батумі до Туапсе і про державних чиновників, які мали злочинні зв’язки з цими бандами. Справа не лише викривала чоловік п’ятдесят, а й давала можливість заарештувати кожного на місці злочину й ліквідувати всю банду. Слідство можна було вважати, по суті, закінченим. Зарандіа завбачив особисті або родинні зв’язки деяких злочинців з впливовими особами в Тифлісі й до якогось часу хитро залишив їхні справи в тіні. Цим він досягнув того, що після деякого вагання справі дали хід і вести операцію довірили самому Зарандіа. Через два тижні у в’язницях Поті, Батумі та Кутаїсі сиділи геть усі, хто був звинувачений у злочині, і ще троє, котрі намагалися підкупити Зарандіа, запропонувавши йому сто тисяч карбованців золотом. Ось цих Зарандіа заарештував сам.

За цю операцію він одержав посаду старшого слідчого, а намісник царя на Кавказі порушив клопотання перед Петербургом про присвоєння йому позачергового чину й нагородження орденом. Поки ми чекали з Петербурга відповіді на подання, Мушні Зарандіа здійснив значно складнішу й важливішу операцію, причому так само успішно. Цього разу він розслідував і точно встановив шляхи, якими з-за кордону на Кавказ надходила нелегальна література, заарештував людей, що доставляли її, і знешкодив кілька нелегальних груп у різних містах Кавказу. Все це Зарандіа виконав фантастично швидко й закріпив за собою ім’я митця винахідливих хитрощів і нових методів розшукної справи. Петербург тепер уже сам подбав про висунення й нагороди Зарандіа.