День на пастiвнику

- Еге-е,затяг вiн,- значить, утекла, проклята! Отут, отут, на оцiй самiй будячинi,- бач, i головка збита,- отут вона сидiла, отут ©© голова лежала червона та люта,розказував Грицько.

Iвась подививсь на будячину, зелена, нерозцвiчена квiтка ©© лежала свiжо збита долi,подивився в очi брата, чи не бреше лиш,- нi, Грицько так смiло дивився на його.

- Так, так, утекла! - промовив вiн, i досада ущипнула за серце.- От раз приходилось побачити,- узяла i втекла, проклята! Куди ж би ©й тiкати?

- Куди? у болото! - одказав Грицько.

Iвась задумавсь i пiшов уперед. Разiв з двадцять окрутнувсь вiн коло того мiсця, проходив його i вздовж i впоперек, додивлявся, чи нема╨ де ямки, прогортав траву,- нiгде нема╨ гадюки, i слiду нiякого не видно.

- Хай ©й бiс! Ходiм назад,- рiшив вiн.

Вертаючись, хлопцi почали шпурляти груддям i цеглинням на озеро; милувалися, як вони, падаючи, здiймали угору стовп зелено©, аж чорно©, води; накидалися на жаб, i - боже! - який радий був Iвась, коли йому довелось одну розчавучити здоровенною цеглиною.

- Ото б було i гадюцi! - скрикнув вiн...

- Де то се наш Василь? - спитав Грицько, опускаючись на землю, коли вони дiйшли до бурти.

- Та вiн i не вертався з того часу, як пiшов ховатись,- одказав Iвась, сiдаючи коло брата.

- Дума, що шукають? Чудний! - рiшив Грицько i повернувсь на травi лицем до неба. Глибоке i широке, круглим шатром спускалося воно над землею, на йому нi хмарочки, нi плямочки, нi об вiщо очам зачепитись по його аж синiй блакитi.

- А ти зна╨ш, його мати з ким не стрiнеться, то все розказу╨, який вiн у не© розумний,перекидаючись на живiт, знову почав Грицько. Iвась лiг на бiк i пiдпер голову рукою.

- Оце, каже, у дяка вивчу та ще i в школу вiддам. I батько, каже, пише з полку: вiддай безпремiнно Василя у школу.

- То що, як у школу вiддасть? - якось призро спитав Iвась.- Щоб навчитися сестру дужче бити.

- Вивчу, каже, та й одiшлю до батька,- батько, кажуть, полковим писарем, чи що,- так до батька ото й вiдiшле, а не то, каже, по духовному поведу, у паламарi або в дяки.

- Буде горобцiв на дзвiницi лякати! - додав Iвась.

- Пiди ж ти! А он як розказу╨ та розпису╨, коли лучилося раз апостола у церквi прочитати,так читав, так читав, як по-писаному! А дяк хвалився батьковi: попомучився, каже, з ним, поки того апостола витвердив, щось з мiсяць усе учив, та й то разiв скiльки у церквi помилявсь. I що б вiн не зробив - то все гаразд, усе до ладу, а от Галя що зробить - то все не так,- помовчавши, додав Грицько.

Iван нiчого не одказав, тiлько глибоко зiтхнув.

- Якби i в нашого батька були такi достатки, Грицьку, як у його, хiба б нас не вчили...- не швидко обiзвавсь Iвась.

- Якби ж то! - зразу одказав Грицько та й схопився.-Ти дума╨ш, i в Василевого батька багато ©х? То тiлько вона слебезу╨ всюди, що вiн сотню рублiв у рiк получа. Получа, а де вони? Додому ж нiколи нiчогiсiнько не шле. То вона тiльки таку ману пуска та витiва i грамоти, i школу. Дума, як з ратi╨всько© дворнi, так i велика панi. Прищиться куди як! А про Василя вже того - i такий, i он який, трохи не зорi з неба знiма. А батько каже, що Василь ©© нi к бiсу нiкчемний, отак по бур'янах ховатись, мов вовцюга, та цiлi днi вилежуватись - йому дай. От i тепер, що хоч дам, тiлько ходiмо шукати,- то десь у бур'янi i знайдемо.

Iван зареготавсь.

- Ану ходiмо, справдi.

- Ходiмо.

Брати разом посхоплювались i кинулись iти.

- Ти бачив, куди вiн iшов? - спитав Грицько.

- Вiн туди, на Ратi╨вщину подався.

- Ну, так i ╨. Десь у ровi або спить, або лежить.

- Васси-и-лю! - гуконув Iвась сво©м чистим i тонким голосом, аж луна роздалася.

- Пiдожди, не гукай. Ми його i так десь у ровi або в бур'янi набредемо. Ти йди туди, а я - сюди.- I брати розiйшлися, похиливши в обхiд Ратi╨вщини.

Кругом високо© кам'яно© стiни, колись бiло©, а тепер полупано©, пролiг не так глибокий, як широкий рiв. Окiп порiс чорнобиллю, шипшиною, увився березкою, хмелем, а дно рову укрилося широколистою лопушиною, зеленою бугилою. Вiд того, що сонце нiколи не заглядало у се тiнисте мiсце, дощова вода нiкуди не стiкала, тут завжди було вогко, аж холодно. На днi рову пiд лопухами копицями гнiздились жаби, чорнi, здоровi, окатi, а на окопi знай бiгали сiрi та зеленi ящiрки. Тута ж iнодi i дохла собака або кiшка дотлiвали; мурав'я здоровенна, як пучка, метушилась, павуки снували павутиння, комарi дзижчали, мошка хмарами носилась. Дике i пустельне мiсце! I нащо цей рiв здався коло тако© високо© кам'яно© стiни? Вiд татарви лихо©? Вiд злодi©в, розбишак лютих? - Нi.