Читаем Домашнє вогнище полностью

— Гаразд, — погодився він. — Стань під стіною і стій там, поки я візьму його.

— Ха! — вигукнув Лукес. — Ха!

Супротивник знову сховав руки під простирадло,

— Тоді піди забери свою бритву, — сказав він.

Лукесові аж дух сперло від цих слів, і він конвульсивно хапав ротом повітря. Білому було видно під ракурсом його груди, напнуту на них благеньку вицвілу сорочку.

— Забрати? Коли ти спокійно дозволив мені викинути її? Коли ти знаєш, що, вийшовши зараз із цієї кімнати, я більше сюди не повернуся? — Він підступив до стіни й зіперся на неї спиною, все ще не відводячи очей від ліжка. — Бо я вже тебе здолав, — додав. — Це я кажу старому Керазерсові. Виймай свого револьвера, білий.

Лукес стояв і так швидко хапав ротом повітря, що, здавалось, легені його більше не витримають і лопнуть. Дивився, як супротивник устає з ліжка, бере його за ніжку й відсовує від стіни настільки, щоб до нього можна було приступити з обох боків; спостерігав, як білий підходить до дверей і замикає їх на ключ, потім вертається до ліжка, кидає на нього револьвер і лише тоді зводить на нього очі. Лукес затремтів.

— Ні! — скрикнув він.

— Ти з одного боку, я з другого, — промовив білий. — Ставай навколішки та поміряємося, чия рука дужча. Обійдемося без судді.

— Ні, — витиснув із себе Лукес. — Кажу востаннє. Бери револьвера. Я йду на тебе.

— Що ж, іди. Гадаєш, із мене гірший Маккаслін тільки через те, що я бабського коліна, як ти кажеш? А може, ти взагалі не Маккаслін, ні чоловічого, ані навіть бабського коліна. Може, ти просто чорний, що відбіг рук?

За мить Лукес був уже коло ліжка. Навіть не пам’ятав, як там опинився. Ставши навколішки, зімкнув свою кисть із його, дивлячись поверх ліжка й револьвера у вічі тому, кого знав ще змалечку, з ким ріс, як брат із братом. Вони рибалили разом і полювали, в одній річці вчилися плавати, їли за одним столом на кухні білого хлопця і в хаті матері негра, спали під одним укривалом при лісовому багатті.

— Кажу тобі востаннє… — повторив Лукес. — Чуєш?.. — Потім закричав, але не на білого, ні — білий про це знав; він помітив, як білки його очей наливаються кров’ю, наче в зацькованого звіра — ведмедя чи лиса:

— Чуєш чи ні? Не вимагай від мене забагато!

«Я зробив помилку, — подумав білий. — Перебрав міру».

Але було вже пізно. Перше ніж він устиг вивільнити праву руку, Лукес здавив її, мов лещатами. Едмондс негайно простяг до револьвера ліву, однак Лукес і її впіймав за зап’ясток. Обидва заклякли, тільки їхні передпліччя, їхні зімкнені кисті рухалися; нарешті кисть білого торкнулася тильним боком револьвера. Завмерши в цих лабетах, білий незворушно вдивлявся в змучене, нестямне обличчя навпроти.

— Даю тобі нагоду, — мовив Лукес. — Коли ти спав при незамкнених дверях, я теж дістав її од тебе. Проте я викинув бритву — і поквитався з тобою. Тоді ти, сказати б, жбурнув мені ще одну нагоду. Так чи ні?

— Так, — відповів білий.

— Ха! — вигукнув Лукес.

Він одкинув руку білого, водночас висмикуючи кисть правої з лещат його пальців і відпихаючи супротивника від ліжка; потім, продовжуючи той самий рух, схопив револьвер, скочив на ноги й сахнувся назад, коли білий по той бік ліжка теж почав підводитися. Опинившись на безпечній відстані, Лукес розломив револьвер і, миттю оглянувши барабан, став крутити його, доки порожнє вічко перемістилося вниз, так що набій мав потрапити під курок, байдуже, в якому б напрямку повертався барабан.

— Мені їх треба буде два, — пояснив він, склав револьвер і повернув обличчя до білого. Той знову побачив його очі, так налиті кров’ю, що не видно було ні рогівки, ні райдужини.

«Зараз станеться», — подумав білий, раптом ясно усвідомивши своє становище, проте нітрохи цьому не дивуючись, набираючись якомога духу. Лукес цього, здається, не помітив. «Він, певно, й не бачить мене», — подумав білий. Але запізно. Лукес уже знову на нього дивився.

— Мислив, я цього не зроблю, га? — запитав Лукес. — Ти знав, що я можу взяти над тобою гору, тож сподівався побити мене старим Керазерсом так само, як Кас Едмондс Айзека, коли змушував того відмовитись од власної землі, позаяк, мовляв, Кас Едмондс — Маккаслін бабського коліна, через сестру Кумпана, а старий Керазерс для родички-жінки, нездатної за себе постояти, неодмінно зажадав би од Айзека землю. І ти думав, я теж поступлюся тобі, га? Думав, поступлюся швидко, швидше за Айзека, бо тут ідеться, зрештою, не про землю. Вже хоча б тому, що мені не дісталося жодної великої, добрячої Маккаслінової ферми. В мене тільки й спадку, від котрого я міг би відмовитися, що Маккаслінова кров, та й то не така, щоб закон її визнав, — чи принаймні не багато варта, бо старий Керазерс ніколи, здається, надто не клопотався тією краплиною, що влив її однієї ночі Томі, зачинаючи мого батька. І якщо це Маккаслінова кров довела мене сьогодні до такого — я теж її не хочу. Тож перед тим, як пролити цю кров, я гризтимуся анітрохи не більше, ніж гризся старий Керазерс, коли вливав її в мою чорну кров, а насолоду дістану навіть більшу, ніж старий Керазерс у ту мить. Або ні! — скрикнув він.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза