Читаем Домашнє вогнище полностью

Але ці слова — то нічого. Маккаслін та інші дорослі часто говорили, аби тільки щось сказати, як от і Сем, коли заявив про свій намір перебратися до Великої Улоговини. Семові, мабуть, доведеться пробути там з півроку, бо інакше, — щоб тільки заглянути туди й зразу вернутись, — не варто б і заходу. А він — Сем же сам сказав йому — про полювання в цих освоєних місцях знав уже все, що Сем чи й хто-будь інший міг його навчити. Тож із цим усе буде гаразд. Невдовзі літо, потім погожі дні після перших приморозків, потім холода, і він уже їхатиме у фургоні поруч з Маккасліном, а тоді настане мить, і він уполює ту дичину, що зробить його справжнім мисливцем, дорослим, і повернеться додому разом з Семом, і вже остаточно відійдуть у минуле дитинні лови на кроликів та опосумів. А він як рівний сяде у мисливському гурті перед зимовим каміном і поведе мову про полювання давні та прийдешні, як то серед мисливців водиться.

Отак Сем відійшов. Подався пішки, з усіма своїми пожитками на плечах. Він не схотів ні возом їхати, ані верхи на мулі, як пропонував Маккаслін. Ніхто й не бачив, коли він вибрався. Просто одного ранку його не стало, і хатина, в якій ніколи не було аж надто речей, лишилася порожня й гола, а кузня, в якій і раніше не робилося багато роботи, стала зовсім безчинною. Потім нарешті почався листопад, і тепер хлопець уже був одним з них — разом з Маккасліном та Джімом тітки Тенні вони вирушили до Джефферсона, де на них чекали майор Де Спейн, генерал Компсон, Волтер Юел, Бун і старий дядько Еш, куховар, з другим возом і бричкою, призначеною для хлопця, Маккасліна, генерала Компсона та майора Де Спейна.

Сем зустрів їх у таборі. Якщо він і зрадів їхній появі, то цього не показав. І якщо журився з їхнього від’їзду через півмісяця, то й цього не показав. Бо сам він з ними не вернувся назад. Повертався у ті обжиті, освоєні місця тільки хлопець, повертався самотній і одинокий, знову маючи перед собою одинадцять місяців дитинних забав з кроликами та всякою іншою дрібного звіриною, поки надійде нова нагода побувати тут, уже з цієї першої своєї короткої гостини виносячи незабутнє враження від пущі — не відчуття небезпеки чи якоїсь особливої ворожості, а чогось глибинного, велетенського, одухотвореного і нахмуреного, серед чого йому дозволено було вільно блукати, не зазнавши (невідь-чому) жодної кривди, хоч усе-таки він почував себе тут якимось малорослим і — допоки йому випаде вполювати достойну дичину, варту вполювання, — чужим.

Потім знову наставав листопад, і вони знову сюди приїжджали. Щоранку Сем брав хлопця до приділеної йому засідки. Звичайно, та засідка була нікудишня, бо ж він мав тільки десять, тоді одинадцять, а тоді дванадцять років і ще ні разу не бачив, як біжить олень. А проте вони таки ставали там, Сем трохи позаду хлопця і без зброї, як і того дня, коли хлопець у восьмирічному віці підстрелив кролика на бігу. Вони стояли там у листопадовому передсвіті, і через якийсь час до них доносилося валування собак. Іноді той гін наближався, пролітав зовсім поруч, лункий і невидимий… Раз вони почули, як двічі важко гухнув старий дробовик Буна Хогенбека, з якого він тільки й забив, що білку, та й то сидячу, і ще двічі — рівні глухі постріли рушниці Волтера Юела, після чого можна було й не чекати його ріжка.

— А я ніколи не підстрелю дичини, — бідкався хлопець. — Ніколи не заб’ю.

— Заб’єш, не бійся, — відказував Сем. — Почекай лиш. Ти станеш мисливцем. Справдешнім.

Сем, однак, не вертався з ними, а залишався в лісі. Він проводив їх тільки до шляху, де чекала бричка, там забирав назад коней, і це все. Чоловіки їхали верхи на конях, а дядько Еш, Джім тітки Тенні й хлопець разом з Семом услід за ними на возі з табірним причандаллям та мисливськими здобутками — м’ясом, головами, оленячими рогами, котрі гіллястіші, — віз петляв, огинаючи величезні камедні дерева, кипариси й дуби, де одвіку не чулось ніякої сокири, крім мисливської, сунув поміж суцільних стін очерету й ожини, — а поза цими двома рухливими й водночас незмінними стінами дика пуща, на безвік закарбована у свідомості хлопця вже після перших проведених тут двох тижнів, начебто ледь нахилялась і вклонялася, пильнуючи за ними й прислухаючись, не дуже й ворожа до них, — вони ж бо такі були мізерні проти неї, навіть Волтер, і майор Де Спейн, і генерал Компсон, що забили стількох оленів та ведмедів, та й їхній побут був тут надто коротким і нешкідливим, щоб збудити в пущі ворожнечу, — а просто нахмурена, незглибна, велетенська, майже байдужна.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза