Дорога

Міст з'єднував береги над порогами. Вони почули, як пороги шумлять, коли підійшли до повороту дороги. З яру налетів вітер, тож вони щільніше підіткнули краї брезенту і виштовхали візок на міст. Крізь заліззя виднілася річка. Нижче порогів на вапнякових опорах стояв залізничний віадук. На кам'яних стовпах доволі високо виднілися плями, залишені повінню, а закрут річки загатили вали зі стовбурів, чорних гілок і хмизняку.

Вантажівка стояла тут уже багато років. Сплющені, зім'яті під дисками шини. Кабіну затисло між поручнями, дах причепа з'їхав уперед, а сам причіп вперся у кабіну. Зад вантажівки розвернуло так, що він перехнябив поручні на протилежному боці моста, й останні півтора метра причепа висіли над яром. Вони спробували проштовхнути візок під фурою, але ручка заважала. Доведеться просунути його боком. Вкрили візок брезентом і залишили під дощем, а самі пірнули під причіп, хлопець всівся на сухе, а чоловік виліз сходинками на паливний бак, витер воду зі скла і зазирнув у кабіну. Зробив крок назад, дотягнувся до ручки, відчинив дверцята, заліз усередину й затраснув їх за собою. Сів і роззирнувся. Позаду сидінь — спальне місце, схоже на стару конуру. Розкидано папери. Бардачок відкритий, але порожній. Він протиснувся за крісла. На ліжку — відвологлий матрац, поруч — розчахнутий мініхолодильник. Відкидний стіл. Старі часописи на підлозі. Він попорпався у фанерних шафках угорі, але ті виявилися порожніми. Під ліжком знайшов шухляди. Витягнув їх, але там було саме сміття. Знову переліз до кабіни, сів на водійське місце і глянув на річку крізь повільний потік води на склі. Дрібні краплі стукотіли по металевому даху, і на все повільно опускалася темрява.

Ніч перебули у вантажівці, а коли вранці дощ ущух, розвантажили візок, перенесли речі, що лежали під причепом, на той бік і знову все поскладали. Метрів за тридцять далі від мосту лежали почорнілі рештки згорілих шин. Чоловік став і задивився на вантажівку. Як думаєш, що в ній? запитав він.

Не знаю.

Ми тут не перші. Тож, мабуть, там уже нічого немає.

Всередину ніяк не залізти.

Він приклав вухо до тонкої стінки причепа й ляснув по металу. Звучить порожньо, сказав він. Мабуть, можна залізти через дах. Бо інакше хтось би вже давно прорізав дірку збоку.

А чим би вони різали?

Щось знайшли б.

Він зняв куртку і перекинув її через візок, потім заліз на крило тягача, звідти — на капот і по вітровому склу видряпався на дах кабіни. Там випростався, повернувся і поглянув на річку. Під ногами — вологий метал. Він подивився на хлопця. Здавалося, той хвилюється. Чоловік розвернувся і, дотягнувшись до передньої частини причепа, повільно підтягнувся. Іншого способу не було, він важив небагато, тож міг це зробити. Перекинув одну ногу через край і завис так, відпочиваючи. Потім підтягнувся, перевалився на дах і сів.

* * *

Пройшовши третину причепа, помітив люк і дістався туди на напівзігнутих ногах. Кришки не було, з причепа тхнуло вологою фанерою, і він відчув добре знайомий кислий запах. Витягнув із кишені часопис, видер кілька сторінок, підпалив їх запальничкою і кинув у темряву. Слабке шипіння. Відмахнувся від диму і зазирнув в отвір. Здавалося, вогник на підлозі — дуже далеко. Він прикрив очі від відблиску і тоді зміг охопити поглядом майже весь причіп. Трупи. Навалені в різних позах. Висхлі та зморшкуваті, в згнилому одязі. Догоряючи, згорточок паперу змалів до полум'яного жмутка і потім згас, лишивши на якусь мить слабкий візерунок жаринок, подібний на квітку, на розтоплену троянду. І знову запала темрява.

Тієї ночі вони отаборилися в лісі на кряжі, звідки розгортався краєвид на широку передгірну рівнину, що пролягала далі на південь. Чоловік розклав багаття біля скелі, щоб розігріти зморшки, і вони доїли гриби разом із консервованим шпинатом. Уночі в горах здійнялася буря. Її супроводжували канонади тріску та гуркоту, і спалахи блискавки раз по раз підсвічували суворий сірий світ. Хлопець притиснувся до батька. Коли це минуло, застукотів град, невдовзі він закінчився й зарядив повільний холодний дощ.

* * *

Коли він знову прокинувся, було ще темно, але дощ припинився. Димне світло по всій долині. Він підвівся і пройшовся кряжем. Відблиск вогнища було видно за кілька кілометрів. Він присів і спостерігав за ним. Запах диму добре чути. Послинив палець і виставив його на вітер. Встав і, коли вже збирався повертатися, побачив, що брезент освітлений ізсередини — хлопець прокинувся. Той тендітний синій силует їхнього прихистку в темряві скидався на місце перепочинку в якійсь останній пригоді на краю світу. Щось майже незбагненне. Бо так і було.