Драматичні твори

Стусаненко. Та звісно ж! Як роблять укупі, то не болить у пупі. Хоча, звісно, якби не я, старший комунар Стусаненко...

Мокрина. Ну, то сідайте ж, товариші, прошу. Сідайте, де кому до вподоби. Петро, Настусю, Параско! А ви чого ж це, Семене Онисимовичу. Галю, дай ще стільців.

Старий селянин. Ну, і наготовила ж ти, кумо, де тільки в тебе й береться. На все ти в нас перша.

Стусаненко (з повним ротом). Так, так! Такої не було й не буде. Якби ви знали, що там ще є — го-го! Баклажа-ни-автомати, або автомобілі³¹. Ось почекайте, заснуємо комуну, щодня так обідатимемо. От тільки шкода — випити чортма.

М о к р и н а. Ти знов за своє, Юхиме. Ну, то що ж, товариші, з такої нагоди й вина випити можна,— хоч і не міцне, зате своє, артільне. Галю, налляй там зі свого боку. Григорію Івановичу (сама теж наливає усім), і я з вами вип’ю. За ваше здоров’я, за громаду, за майбутню нашу комуну!

Старий селянин (підводиться). Громада, товариші, великий чоловік, хто нас усіх до гурту з’єднав? Мокрина Коваленчиха. Хто Вознюченка та інших куркулів з созу викинув? Вона — Коваленчиха Мокрина. Хто справжній колектив утворив? Все вона, через її й премію дістали. То-то їй же й дякуватимемо, за її здоров’я й чарку вип’ємо. Хай живе на довгі роки наша рідна Коваленчиха Мокрина!

Усі. Так, так, правда! Хай живе Мокрина! На здоров’я Мокрини! Другої такої не було й не буде! (Всі вітають Мокрину.)

Мокрина (зворушена). Спасибі, спасибі, товариші. (Чоломкається зі старим селянином.) Що вже там казати — більша громада, як одна баба, а що до гурту з’єднались, то і без мене б життя вас з’єднало. А що премію дістали, то це собі дякуйте, та ще он Григорію Івановичу, тому, хто описав наш колектив для конкурсу. Ще б пак не дістати премії, коли про нас письменник написав.

Стусаненко. Ну, то звісно ж! Хіба ж можна рівняти, то ж письменник. Зроду так собака не завиє, як вовк, і голос не той. От, наприклад, коли я заспіваю, то...

Усі. Та цить-бо. От іще кара божа з отим Стусанен-ком.

Стусаненко (не вгомонюється). А як написати, це ж половина діла, це ж все ідно, коли хто кого сватає — зроду ще без брехні ніхто не сватався, коли, наприклад, трапляються дурні свати, або ще, не дай господи, гугняві, або запикуваті, то почнуть мемекати ме-ме і нічого не домекають-ся, а як попадеться розумний, та ще язикатий, ось, наприклад, як би і я, то як почне доводити та розписувати і теє, і теє,

і теє — чого й не було зроду, такого набреше, що і собака...

У с і. Та цить-бо ти. Дайте, хто там ближче, йому стусана, щоб замовчав!

Прищепа (підводиться). Не тому, товариші, хвала, хто написав, а тому, хто зробив,— собі дякуйте, а найбільш Мок-рині Іванівні, що з’єднала всіх до гурту, до комуни, що направила вас на певний шлях. Проста, майже неписьменна жінка, зрозуміла вона всім своїм розумом, що не досить ще об’єднати отаких бідняків, як ми з вами, щоб одразу покращало наше життя. Ні, для цього треба, щоб з наших розпорошених невмілих господарств, де нічого не змінилося аж од царя Панька ³², щоб з цих дідівських звичаїв перейти на госпо-дарство-фабрику, на господарство-завод, де все передбачено, де кожний дар природи використовується з найбільшою силою та зиском. Ясно, що кожний з вас не подужав би такої переміни, але в гурті, в артілі, в господарстві-комуні чудово, безмірно збільшуються та міцніють наші сили. І якщо мину-лого року в нас були тільки перші кроки, тільки спроба наших об’єднаних сил, то тепер ми вже зцементовані в міцний колектив. І коли торік дехто з вас ще вагався, чи усуспільнювати реманент та засівати спільний клин, то сьогодні вже ніхто не вагається, щоб піти і далі цим шляхом, об’єднати в комуну все своє майно. Ось той шлях, товариші, шлях культурного виробництва, певний шлях соціалізму, що до нього скерувала вас Мокрина Коваленчиха ясним своїм розумом та щирою любов’ю до праці.

Усі. Правда! Гаразд! Правда! Хай живе Мокрина! На здоров’я Мокрини.

Усі вітають Мокрииу і Прищепу. Мокрина обіймається з усіма.

Перший селянин. І що то значить мати-земля. Це вона навчила тебе, Мокрино, від неї і розум і щастя, кращого і в місті не знайдеш. Хай же вона годує й поїть нас далі (простягає до Мокрини свою склянку), а ми з тобою вип’ємо, кумо!

Мокрина (підводиться). Вип’ємо, любий мій діду, хоч