Драматичні твори

Тут, в тісних і кривих вулицях, кипіло торговельне і промислове життя міста, тут, в убогих, ушитих соломою хатах, жили міщани, ремісники, купці та інший київський люд. На великому майдані, де тепер будинок Київенерго, містився магістрат — місце, де було зосереджене міське самоврядування за Магдебурзьким правом, а далі на захід, під горою, був Житній торг ⁴ — назва, що збереглася й досі.

На захід же від Подолья здіймалася над його кривими вуличками гора, так звана Вздихальниця, що являє собою відногу Старокиївських висо-костей, але трохи нижча за них. Тепер над кручею цієї гори стоїть Андріївська церква ⁵, тоді ж усю цю високість, а також суміжну з нею Киселівку⁶ (назва пізніша) займав Київський замок⁷, що його збудували десь, певно, в XV ст. литовські князі, щоб закріпити свою владу в здобутому ними Києві.

Отже, з одного боку Подольє — центр міщанського і цехового життя,

з другого — пануюча над ним Вздихальниця з литовським замком (Гора) — і є місце дії нашої драми.

Головна і найвигідніша дорога з Подолья до замку йшла в обхід на захід, а потім на південь, огинаючи гору таким способом: з Житнього торгу повз гору Щекавицю, що стояла на північ проти Вздихальниці, через. Кожум’яцьку браму і так званий Копирів Кінець і далі через передмістя Кожум’яки — назва, що збереглася за відповідною вуличкою до останнього часу. Копирів Кінець, де автор містить оселю своєї героїні Меланки, знаходився, отже, на дорозі між Горою з її замком і Подольем, що від нього він відділявся згаданою Кожум’яцькою брамою і був трохи вищий.

Сам же по собі Копирів Кінець містився між Замковою горою (Взди-хальницею) і протилежною горою Скавикою (Щекавицею) в найвужчому між ними місці. Щекавицька вулиця існує, як відомо, і тепер. Отже, Копирів Кінець, в якому починається дія драми, знаходився недалеко Житнього торгу, на захід від нього. Кожум’яки, що обгинали Вздихаль-ницю і замок з заходу, являли собою глибоку долину — яр, де протікала річечка Киянка (назва збереглась і тепер), і були вони тоді, як вже сказано, найвигіднішим сполученням між Подольем і старим городом (через Київську браму⁸) і зокрема замком. Це було глухе, темне вночі передмістя, де по схилах ярів тулилися вбогі хатини гончарів і кожум’як; до них належить і змальований у п’єсі Чіп. Є безперечні підстави гадати, що в цих Кожум’яках завжди таїлося глухе незадоволення і назрівала опозиція литовському урядові, що чекала найменшого приводу, щоб спалахнути одвертим заколотом. В нашій драмі дорога з Замкової гори на Житній торг є та путь, що її мусила пройти Меланка з. своїм ліхтарем, щоб урятувати від страти Свічку. Цілком зрозуміло, що, крім Кожу-м’яцької дороги, було ще багато інших сполучень (стежок) між Подольем і Старим городом (ось як Боричів узвіз⁹ та інші), але всі вони були ще крутіші, хоч і коротші. Ось і Меланка мусила пройти такою стежкою, вийшовши з Воєводиної брами. Переходячи до самого замку — резиденції литовського воєводи та його залоги, треба насамперед сказати, що немає цілком точних відомостей, коли саме відбудовано цей замок після жахливої його руйнації Менглі-Гіреєм в 1482 р. Все-таки є деякі підстави гадати, що за часів нашої драми (1506 р.) замок уже був знову збудований. Він займав чималу територію, весь обгороджений міцними дерев’яними стінами з 15 триповерховими вежами. У двох вежах були брами — одна на північ, проти Щекавиці, так звана Воєводина брама, і друга на південь — Драбська (жовнірська) брама, а невеличка площадка перед цією брамою правила за лобне місце — тут карали на горло. На одній з веж були великі міські дзигарі, що теж згадуються в. п’єсі. В стінах замку, крім палацу самого воєводи, було чимало всяких будівель різних військових чинів та жовнірські казарми. Тут же мали свої будинки війт і ще декілька найповажніших городян.

Отже, дії драми розвиваються в таких місцях: перша — в Копиревому Кінці, біля Кожум’яцької брами, що вела з замкової дороги на Подолье; друга і четверта — в замку, у воєводиному палаці; Третя — в магістраті та Подольї; п’ята — на одній з подольських вуличок недалеко від великого Подольського майдану.

Хочеться сказати ще кілька слів якщо не про ідейну настанову поеми,— вона зрозуміла й ясна,— то про образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі. Цей образ є поетичним символом України, що «з тьми віків та через стільки бур» пронесла незгаслим живий вогник своєї волі й культури, вогник, що розгорівся потім таким чудесним полум’ям від огнів Жовтневої революції. Таке розуміння цього образу, що його створення я вважаю' кращим ділом свого літературного життя, прийнято і в критиці, та в історії української літератури.

Автор.

Воєвода київський.

Г і л ь д а, його дружина.

Князь Ольшанський, каштелян.

Іван Свічка, зброяр.

Меланка, дівчина.

Ш а в у л а, війт київський.

К о з е л і у с, писар.

Передерій, сліпий золотар.

Ч і п, кожум’яка.

К о л я и д р а, кравець.

Капуста, цехмейстер-.

Тетяна, бублейниця.

П р і с я, дівчина.