Драматичні твори

К м і т и ч, зем’янин Звенигородський.

Кезгайло, рицар, комендант замку.

Р у з я, його дружина.

П и р х а й л о, рицар литовський.

Ф л о р і а н,. джура.

К о з е к а, осмник.

Я н у л і с, ловчий воєводин.

У л ь р і к а, служниця.

Купець гіерекопський.

Купець вірменський.

Симеон Фока Балабуха, кушнір.

Шпак, бондар.

М е л е ш к о, коваль.

З східні невільниці.

Городянин з ліхтарем.

Дівчинка Передерієва.

Цехові, міщани, городяни, дівчата, жовніри, осмники, литовські рицарі.

Діється в Києві восени 1506 р.

ВІДМІНА ПЕРША

Старий Київ 1506 року. Копирів Кінець перед Нижнім городом. Ліворуч Кожум’яцька брама, що веде на Подольє, в глибині церква Симеона, праворуч кілька хат, серед них — Меланчина. Віддалік видно гору Вздихальницю з Литовським замком. До нього йде дорога цією вулицею. На виступі Симео-нової брами в ніші жевріє лампадка. Час перед вечором. Золота осінь.

І

Дівчата співають і ходять кружка. На чолі — П р і с я. Входить, трохи шкутильгаючи, кравець К о л я н д р а, худорлявий і веселий хлопець.

Коляндра

Та що це ви сумної завели?

Побавились би краще, погуляли,

А хочете — і я допоможу.

П р і с я

І справді, сестри,— нум варити пиво ^І0!

2 дівчина Ні, краще в женчика!

3 дівчина

Чи в коструба!

П р і с я

Ба ні!

В кострубонька гуляти не годиться,

Веснянка це, а зараз осеніе.

Мов золотом укрило всі яри...

2 дівчина

Тоді про свічку! Саме до ладу!

Давно пора про свічку вже співать.

3 дівчина Гаразд, гаразд!

П р і с я А хто за свічку буде?

2 д і в ч и н а

Наталочка. Вона ж у нас струнка,

Мов свічечка, і, як вона, біленька.

Виводять на середину гарненьку, дуже молоду дівчину.

2 дівчина Ставай світи.

3 дівчина

А я за вітра буду.

Дмухатиму, щоб свічку загасить!

Коляндра Ні, краще я! Я так на вас подую,

Що всі спідниці вгору полетять.

П р і с я

Та ну тебе! Женіть його, дівчата!

З дівчина А я тивуном ¹¹ буду.

2 дівчина

Я дяком.

П р і с я

Ну, годі вже, ставайте до ладу.

Кол'яндра

Та що співать про свічку, все їдно Хоч як співай, а потемки сиди,

Бо світло заборонено світить...

П р і с я

І справді... вже й Семен не за горами ¹²,

А в хаті не побачиш кагагнця...

Коляндра

Заборонив проклятий воєвода...

Проте мені байдуже, бо дівчат І в темряві зумію я намацать —

Як пишний стан або палкі вуста,

Цілуй мерщій — такий у мене звичай.

Без каганця дорогу я знайду До вас, мої дівчата-сироїжки.

Хапає й цілує дівчат, ті з реготом відбиваються.

Дівчата Та ну тебе в болото! Одчепись!

П р і с я

Ач, вигадав, ласуне кривоногий!

Женіть його, дівчата! Годі вже!

Ставайте всі гарненько по місцях —

Ти тут, ти тут, а ви сюди, а ви Ставайте колом, свічку бережіть.

Всі по місцях? Тепер співайте, сестри.

( Поважно.)

Про свічку нашу пісню заведем.

Дівчата розбиваються на два гуртки. Один утворює коло, всередині якого стоїть Наталочка — «свічка», а другий, в якому Вітер, Дяк і Тивуни, намагаються прорвати коло, розігруючи все, про що співає пісня.

Тим часом з-за брами вийшов Козел і ус, городський писар, поважна, худорлява постать у довгому, облямованому хутром убранні, з жезлом і великою книжкою під пахвою. Слухає пісню, непохвально хитаючи головою.

ПІСНЯ ПРО СВІЧКУ

Нас бджілка премудра навчила,

Як світло здобути вночі,

І з ярого воску зліпили Ми свічку, ми свічку собі.

Ой ладо, ой ладо, зліпили Ми свічку на втіху в журбі!

І вабить до гурту нас свічка,

До праці, до дружніх пісень.

І з нею осінняя нічка Нам радісна й ясна, як день.

Ой ладо, осінняя нічка Нам радісна й ясна, як день.

І вітер даремно осінній Лютує, щоб свічку задуть,

Не пустимо вітру ми в сіни,

Лети — не до нас твоя путь.

Ой ладо, не пустимо в сіни,

Лети — не до нас твоя путь!

А дяк заходився патлатий,

Щоб свічку до церкви забрать,

Прогнали дяка ми із хати:

Іди в свою церкву співать!

Ой ладо, прогнали із хати,

Іди в свою церкву співать!

І княжі тивуни ярились,

Щоб свічку-красуню згасить,

Та ми і од них одкупились.

А свічка і досі горить.

Ой ладо, ой ладо, і досі Ясна наша свічка горить.

Світи же нам, свічко-красуне,

На радість і горе всяк час,

Ні вітер, ні Дяк, ні тивуни Тебе не однімуть у нас.

К о з е л і у с (поважно)

Стривайте, тихо! Як посміли ви,

Дівчата голосисті і свавільні,

Цю пісню непристойную співать?

Ця пісня єсть злочинна і безбожна,

Вона властей законних зневажає І матір нашу, церкву пресвяту.

І аз, урядник воєводи,

Ыоіагіиз іііизігае сіѵііаііз ³⁰,

До кари вас негайно притягну.

Не думайте тікать — я всіх вас знаю

І геть усіх в цю книжку запишу.

Коляндр а

ѵ Дивись який! Світить не -можна світла, То хоч співать про це не заважай!

Іди пиши про мито та помірне ¹³,

Про мостове, про сош і верховщииу,

Про всі лупецтва, що здирає з нас Його пресвітла милость воєвода.

Облиш пісні дівочі — з них тобі Навряд хабар чи інша здобич буде.

Козе лі у с

Стривай, стривай, як посидиш в хурдизі, То іншої, зухвальче, заспіваєш.

(Починає писати в книжці.)

Дівчата оточують Козеліуса.

П р І С Я

Та годі-бо — бач, халепа яка,

Вже і співати в Києві не можна

2 дівчина

Та не пишіть. Не будемо співать...

3 дівчина Не знали ми...

П р і с я Не ми цю пісню склали.

К о з е л і у с