Драматичні твори

Хай буде так. Пробачу перший раз.

А ви за те, дівчата-чепурушки,

Повинні всі віддячити мені —

Солодким відкупитись поцілунком,

Не то — негайно в книжку запишу.

Кол я ндр а

Ач, вигадав драпіжник довгополий —

І на дівчат вже мито урядив!

Козеліус хапає й цілує дівчат.

К о з е л і у С Бджола свій мед збирає по вітках І жодної, премудра, не минає.

Дівчата Та ну тебе в болото! Ач, який!

Розбігаються з реготом.

II

З своєї хати виходить Ме ланка, молода, дуже вродлива дівчина.

П р і С Я Меласю, люба!

2 дівчина

Ти хоч нас рятуй.

3 дівчина

За писарем не можна зовсім жити!

П р і с я

Шкода, що тебе з нами не було,

Тоді б, напевно, писар не чіплявся,

Ти б свічкою у нас була, а ми Таку красуню скривдить не дали б.

Ходім мерщій — тепер співати вільно,

Бо писар з нас чимале мито взяв.

Козеліус

Ба ні! Тепер рахунок буде інший:

Нехай за всіх Меланка викуп дасть,

Бо київських дівчат всіх поцілунки Не так солодкі, як її один.

П р і с я

Дивись який!

К о з ел і у с

О дівчино прекрасна,

Повинна ти мене поцілувать,

Щоб цих дівчат од кари врятувать,

Чи є ж така краса на світі...

Притягає Меланку до себе, вона з серцем відштовхує.

Меланка

Геть!

Занадто вже собі ти дозволяєш.

Пан писаре, не для того тебе Призначив князь і рада ухвалила,

Щоб ти киянам кривди учиняв Та до дівчат без сорому чіплявся.

Не молодий, здається...

К о з ел і у с

Начувайсь!

За ці слова мені ти ще заплатиш...

Кол я ндр а

От дівчина! Не те що ви. Орел!

Не схаменувсь, як хріну піднесла.

Меланка (до дівчат)

Не можу з вами, дівоньки, гуляти Сьогодні я — не до того мені...

Заслабла мати, враз схопило серце,

Заснула щойно, мучилась весь день...

Не знаю вже... чогось такий гнітючий,

Такий важкий на серце ліг тягар...

Ходжу... і наче лиха все чекаю...

П р і с я

Та бог з тобою! Буде все гаразд.

III

З-за Кожум’яцької брами виходить юрба цеховиків, що вертаються з засідання магістрату, жваво обговорюючи якусь подію. Серед них кожум’яка Чіп, золотар Передерій, цехмейстер Капуста, кушнір Балабуха, бондар Шпак, коваль М е л е ш к о.

Чіп — велетенського вигляду кожум’яка в шкіряному фартусі, Капуста — старенький, білий, як голуб, Передерій — вродливий, поважного вигляду майстер, років під 45, з довгастою чорною бородою, сліпий. Його веде гарненька дівчинка років 10.

Чіп

Знущання це! Ніколи не було,

Щоб від цехів такого вимагали!

Та що це ми — невільники, раби,

Челядники хіба ми воєводи,

На нього щоб робити день і ніч!

Б а л а б уха Чи бачили! Робити на дурницю!

Коляндра втуляється до гурту.

К о л я н д р а

Кажіть-бо що? Невже і магістрат Погодився на всі оті вимоги?

Капуста

Погодився! Та хто його питав?

Коляндра

Виходить так — покинь усю роботу,

На воєводу тільки і працюй!

Ч і п

Не діжде ж він, щоб ми йому робили!

Козеліус обережно наближається, прислухаючись.

Балабуха

Півтисячі зробити кожухів До покрови! Та що він, з глузду з’їхав!

Козеліус непохвально хитає головою.

Передерій

Хіба на те ми маємо свої Статути цехові та привілеї,

Щоб з наших прав знущалися пани Та на рабів своїх перевертали!

Ч і п

Вже дихати народу не дають,

Нема кінця насильству і притугам!

К о з е л і у с (виходить, затуливши вуха руками) Не слухаю! Не чую!

Чіп

Забирайсь!

Ще не таке почуєш, довгополий.

Капуста

З давніх-давен стоїть громада наша, Права цехів ще Вітовт урядив.

Чіп

І що ж тепер товаришам казати?

Де взять часу, де сили, щоб оту Невільницьку роботу поробить!.

Капуста Де взять часу, щоб тисячу чобіт До покрови пошити воєводі!

Б а л а б у х а

Та що чобіт! А кожухів п’ятсот Пошити на дурницю! Добре діло!

Коляндра

А триста свит для драбів! А штанів Півтисячі!

М е л е ш к о

Та з вас хоча роботу Вигнічує проклятий дерилюд!

А з ковалів залізо вимагає,

Щоб тисячу сокир йому скувать!

Ч і п

Знущання це!

Шпак

А діжки для капусти, А бочки та барила для вина!

Чіп

Терпіли все, здається. Цілий рік.

На замок без устанку працювали. Окопи всі насипали кругом,

Городні будували, мури, вежі.

То хоч тепер дай дихати людям!

Ні — знов працюй на того воєводу, Неначе ми не цехи, не майстри,

А панськії невільники якісь!

В с і

Знущання це! Насильство!

К о л я н д р а

Та хоч би Увечері могли ми працювати,

А то дивись — і те роби, і те А світла і не думай засвітить!

Чіп

Еге, еге! Покинь свою роботу,

Роби на замок — а коли ж робить? Коли робить, як ночі стали темні,

А світло заборонено світить!

Передерій

Нечуване, нелюдське то знущання!

Щоб городянин вільний був не властен В своїй же хаті світло засвітить!

Кол я ндр а

Та ще яке знущання! Цілу ніч По місту ходять осмники, шукають,

Чи не горить де в хаті каганець.

Ч і п

В усі щілини дибляться, крізь двері,

І кожну ніч збирають щедру дань Від каганців для пана свойого.

Коляндра

Та ще яку! Дванадцять кіп грошей Беруть вони за кожний каганець.

Це вже не жарт.

П р і с я

Приходили учора В заулок наш, до кушніра Журби, Застукали вогонь, забрали смушки

І кушніра самого повели...

2 дівчина

Були і в нас, та я ще віддаля Побачила і встигла загасить.

Коляндра

Драпіжники!

І н ш і

Гнобителі! Кати!

Чіп

Не діжде ж він, щоб ми йому робили!

Переде рій Доволі вже наругу цю терпіть!

Ч і п

Хай світло дасть!

Всі

Не діжде він, щоб знов Ми як раби на замок працювали Та як кроти сиділи без вогню!

IV