Драматичні твори

А то ж свавілля, примха воєводи,

Щоб гроші брать.

Передерій

Дванадцять вже років, Як грамоту прислав великий князь,

Де скасував безглузду заборону.

І світло дав палити вільно всім.

А де вона, та грамота? її Безсоромно загарбав воєвода І сім років тримає під замком Всі наші привілеї, надання І вільності всіх київських міщан.

Свічка І сім років безмовне наше місто,

І темно скрізь, і сім років нема Ні гулянок, ні зборів цехових...

І сім років не чути вечорниць.

І сім років не сміють навіть цехи Своїх свічок врочистих засвітить!

Передерій Тоді, мені здається, що зі мною

Осліпло ціле місто, і нехай Лиш каганці засяють по хатах —

То і мої прозріють бідні очі,

Що я колись без світла попсував.

Капуста

Та ще які були чудові очі...

А майстер же який славетний був По всій землі — і в Кракові, і в Львові Твої оздоби знали золоті...

Передерій

В_;сю душу я вкладав в свої оздоби,

До присмерку, до темряви сидів І зір псував над дрібною різьбою...

Які мережки з золота кував!

І так осліп..

Свічка Осліп чудовий майстер,

Що свічки був не властен засвітить!

І доки ж це терпіти! О, якби Цю грамоту князівськую добути Із замку воєводи. Всі б тоді І каганці, і свічі запалили По цілому Подолью!

Та невже ж Не доб’ємось ми наших прав законних? Та що законних! Людських наших прав! Ні! Годі вже! Життя не пошкодую,

А привілеї наші поверну!

А не віддасть добром, то візьмем силою. Об заграву шляхетного їх замку Тоді засвітим наші каганці!

Ч і п

Це справжнє слово. Це по-кожум’яцьки! Я сам ладен хоч зараз засвітить.

Коляндра

Кому ж і засвітити, як не Свічці,

На те ж і Свічка він!

Свічка

І я це доведу.

Хоч головою ляжу, я знайду!

Меланка

О, не буди страшних примар, мій любий! Навіщо нам те світло, що вночі Світитиме на горе та на згубу,

Під дзвін сполоху й брязкання мечів?

Тоді нам світло любе, як воно Своє проміння ллє в затишній хаті,

Коли сім’я вечеря за столом,

Коли дитину колисає мати... Благословенне світло, що верстат Працівника привітно осяває...

І прокляте те світло, як горять Всі вулиці од краю і до краю!

Свічка

Амінь, Мела сю,— тільки що ж робить, Коли добром ніхто не дасть нам світла — Його здобути треба — не молить,

Бо без борні нікчемні всі молитви.

І свічки мирної не варта та країна,

Що в боротьбі її не засвітила.

Ч і п

Святі слова!

Передерій

Амінь.

Капуста

На віки вічні.

Нехай живе громада славна наша,

Нехай цвітуть Подольє і Гора.

Свічка

І вільності всі наші. І нехай Не думає литовський воєвода Зробити з нас челядників своїх!

Ч і п

Не буде так! До війта всі!

В с і

До ради!

Не будемо робити на панів!

Хай грамоти поверне й привілеї,

Хай світло дасть! До війта!

Коляндра

Війт іде!

Ч і п

Ага, якраз! Тепер нехай не діжде.

Всі

Нехай не діжде далі нас дурить!

Ч і п

Хай зараз же іде до воєводи,

За наші всі вимоги обстає!

VII

Сутеніє. Дівчата розходяться співаючи. Меланка йде до себе в хату. З-за брами повільно й поважно входить війт Шавула, гладкий, у довгому вбранні з хутром, з ланцюгом на шиї, і чернець Симеон, теж гладкий, червонолиций і ще не старий.

Шавула

Чого це ви зібрались тут, панове?

Вже пізній час — вечеряти пора...

Ч і п

Вечеряти! Тобі, звичайно, добре Вечеряти при світлі — на горі,

Не те, що нам.

Шавула

Та й чарку добру випить Не вадить після праведних трудів.

Чи так кажу я, отче?

Симеон

Суще так.

Бо, як глаголе мудрий син Сирахів,

Вино єсть втіха серцю і душі,

Єгда душа його пріємлет в міру.

Шавула Во славу міста нашого.

Симеон

Амінь.

Ш а в у л а

І добру ж вчора я почав слив’янку. Неначе та мальвазія.

Симеон

Блажен,

Чия вовік не оскудіе чаша.

Ш а в у л а

І осетра розкішного привіз

Мені бурмистр Гудима з Чорториї¹⁶.

Почнем, премудрий отче?

Симеон

В слушний час. Апостольська то їжа і споживна.

Ш а в у л а А може, й ви, панове?

Ч і п

Годі вже

Про осетрів базікати та чарки,

А про людей і клопоту нема!

Який ти війт!

Ш а в у л а

Та що ти, з глузду з’їхав Чи з ланцюга зірвався?

Ч і п

Розірву

Всі ланцюги. Де наші привілеї,

Де грамоти князівські?

Передерій

Так, кажи!

Де грамоти всі наші?

Шавула (спантеличений)

Звісно де —

У воєводи в замку.

Добре діло!

Чи не для того ж обрано тебе,

Щоб шанував, держав закони наші,

Щоб захищав сиріт і все поспільство,

Щоб вільності всі наші боронив.

А де ж вони? То як же ти дозволив,

Щоб воєвода грамоти забрав?

Ч і п

Еге, кажи! Який же після цього Ти в біса війт?

Ш а в у л а

Не подуріли ви!

Та я ж при чому тут?

Передерій

Адже ж свої млини, Та осетри, борті, боброві гони Ти боронити вмієш. То чому ж Не боронив ти наші привілеї Та вільності?

Шавула

Казати легко вам.

Не боронив! А що ж було робити?

Щоб воєвода взяв та й посадив Мене в хурдигу?! Ач, які розумні!

Капуста

А хоч би взяв. І потерпи за місто,

Як потерпів колись Іван Ходкевич,

Що полонив його Менглі-Гірей...

На те ти війт.

Чіп

Млинів своїх шкодуєш?

Який ти війт!

Шавула (в розпачі)

Дались їм ті млини!

Передерій Який ти війт!

Шавула

Попав, як пес в цибулю.

Свічка

Який ти війт! Чому не написав До князя ти? Чому мовчиш про кривди?

Передерій Сваритись з воєводою не хтів?

Капуста Млини свої борониш... рибні лови!

Ч і п

Слив’янку смокчеш. Черево ростиш! Свічка

Виходить, сам ти кривдник і порушник І вільностей, і твердостей міських!

В с і

Не треба нам такого війта! Геть!