Драматичні твори

Мучителі! Катюги! Доки з нас Ви будете знущатись!

К о з е к а

Геть усіх!

Свавілля, бунт?!

Вартові витягають із хати Меланку.

А, осьдечки вона, Красуня ця,— ведіть її до замку,

Нехай посидить там.

Меланка

(виривається)

Не смієш ти Затримувать мене в таку хвилину,

Коли вмирає мати!

К о з е к а

Менше з тим.

Беріть її.

Голос з хати Меласю! Доню!

Меланка (в розпачі)

Мамо!

Козека

Беріть її.

Меланку схопили. Передерій Пусти! Не смієш ти!

Народ Катюги! Душогуби безсоромні!

Меланка Пусти! Вона вмирає! Мамо! Рідна!

(Падає навколішки.)

Пусти мене, благаю всім святим,

Вона ж вмирає. Мамочко єдина!

Козека

Тягніть її за руки!

Передерій

Бийте їх!

Народ

Гвалтівники! Прокляті душогуби!

Геть кривдників! Женіть їх! Бийте їх! До біса драбів! Годі вже знущання!

Обурені городяни наступають на варту.

Козека

Свавілля! Заколот! З піхов мечі! Рушайте далі!

Передерієва дівчинка Дядю, я боюсь. Передерій Не бійсь, моя дитиночко... не бійся... 336

К оз е к а

З піхов мечі! Рубайте всіх! Женіть,

Ведіть її. А, будете, свавільці!

Варта виймає мечі. Бійка. Городяни відступають. Дехто падає.

Голос із хати

Меласю... доню...

Меланка

Мамо! Мамо рідна! Ріднесенька моя! Прощай...

К о з е к а

Вперед!

Мел а нка

То будьте ж ви всі прокляті навіки, Насильники, гвалтівники, кати!

К о з е к а Ведіть її! Рушайте в замок!

Варта, розчищаючи мечами дорогу, виводять Меланку.

П р і с я (виходить з хати)

Вмерла...

Передерій

Чи буде ж край пригнобленню цьому,

Чи буде ж край цій кривді безсоромній! Ходім додому, дівчинко, ходім...

Стривай... хтось знову кличе... що таке?

Раптом з-за Симеона чути галас і шум.

Голос Свічки Товариші! Сюди, на поміч!

Передерій

Свічка!

Це він! Його це голос. Всі туди!

Свічка До зброї, цехи!

П е р е д е р і й Так, це він! Рушайте!

А ти біжи додому — я вже сам...

Народ

На визвіл всі! Рушай! До зброї всі!

Дівчата Ой боже ж мій! Ой лишечко! Тікаймо.

Вбігає Ч і п.

Ч і п

Немає лікаря. Що тут таке?

Передерій

Мерщій

На допомогу Свічці і Меланці — її взяли!

Свічка До зброї, кожум’яки!

Ч і п

Тут кожум’яки! Го-го-го! Держись!

Хапає з землі величезне поліно й кидається вперед на крик.

За мною, цехи! Кожум’яка йде!

Народ з криком сипонув у глибину вулиці.

Передерій

(намацуючи ціпком дорогу, йде праворуч)

О доле, доле! Для чого ж мені Незрячому ти серце розпалила?..

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

ВІДМІНА ПЕРША

Велика похмура зала в замку воєводи; її дикого вигляду не можуть пом’якшити розкішні килими й парча, які укривають грубі брусовані стіни. Праворуч велике вікно. День схилився надвечір. Воєвода сидить у високому кріслі, за столом, укритим килимом. Писар Козеліус доповідає про справи. Комендант Кезгайло, високий худий литвин, чекає наказу. Князь Ольшанський стоїть біля вікна й дивиться на місто.

І

Входить ловчий Я и у л і с.

Я н у л і с

До пана воєводи війт Шавула.

Воєвода

Нехай зажде. А осмника нема?

Я н у л і с

Козека тут.

Воєвода

Скажи, щоб увійшов.

Я н у л і с виходить і зара'з же вертаеться.

Воєвода (до Козеліуса)

І що ж той Свічка?

К о з е л і у с

Це її жених

І, безперечно, вплутаний в цю справу.

Та мусили його ми відпустить,

Бо в той сам час, як свідчить пані Гільда, Якраз її він боронив од лотрів,

Що на її напали в тих ярах.

Воєвода

Чудове товариство в пані Гільди! Діждеться, що її я посаджу До кляштора. Ну, що ж! Де той Козека?

Входить Козека, голова йому зав’язана.

Пане Кезгайле! Треба учинить Постійну варту по отих удоллях,

Що йдуть під замком, де живе той люд, Непевний і свавільний.

Ольшанський (мрійно про себе)

Де вона

Живе, моя красуня неприступна.

Воєвода

При Кожум’яцькій брамі, потім там,

Де Копирів Кінець і в Кожум’яках.

Козеліус

Зосібна в Кожум’яках, бо туди Тепер піткнутись просто небезпечно,

Хоч не ходи до замку тим шляхом.

Ольшанський

Там... там вона живе... і наче в казці її страшці потвори стережуть...

Кезгайло

Сьогодні ж все зроблю, пан воєводо,

І вартових поставлю скрізь.

(Чхає.)

Апчхи!

А щоб тобі з тим перцем!

К о з е к а

Це вже справді, До Кожум’як хоч зовсім не ходи.

Напали вчора знов на нашу варту,

І голови, ми ледве вберегли...

Воєвода

Хороші й. ви. Комусь потрібні дуже Дурні макітри ваші. Ну, кажи —

Що там іще?

Коз е к а

Великий караван З товарами прийшов із Перекопа ¹⁸,

Тобі купці обвістку принесли ¹⁹.

Воєвода

(жваво)

Що ж ти мовчиш! З обвісткою купці? Нехай несуть. А що там в них, ти бачив?

К о з е к а Та все як завжди; килими, парча,

Китайка, шовк, камха золототкана, Шафран, гвоздика, перець і мигдаль.

Кезгайло

(обурений)

Як, знову перець? Годі вже! Апчхи!

Не хочу я! Нема моєї згоди!

Це просто глум — щоразу, як купці Яку обвістку в замок принесуть,

То всім чудові дістаються речі:

Китайка, шовк, парча, як жар, блискуча; Убори всякі, сідла дорогі —

Мені ж щоразу перець. Годі вже!

Воєвода Та тихше-бо.

Кезгайло Не хочу я і слухать!

Воєвода Такий звичай.

Кезгайло

Нема таких звичаїв,

Щоб коменданта перчить раз у раз.

Чи я кабан, чи з начинкою щука!

Дивись, які розумні! В мене й так Завалені цим перцем всі комори,

І без того я чхаю цілий день Від цього перцю — горло все подер.

Вся страва з перцем, і горілка з перцем,