Драматичні твори

Та сама зала увечері. Тепер вона урочисто прибрана й освітлена силою свічок. Чути музику й застольні пісні з суміжної зали, де бенкетує Воєвода

з гостями.

Гільда стоїть край вікна й дивиться з сумом на темний Київ.

І

Рицарі

Гей-го, не все те вмерло,

Що сховане в землі,—

Назад земля поверне Зерно, що їй дали.

Виносить хвиля перли З морської глибини —

Гей-го, не все те вмерло,

Що сховане на дні.

Не згасли в пущах темних Литовськії вогні, '

Гей-го, не все те вмерло,

Що сховане у тьмі.

У л ь р і к а вводить обережно С в і ч к у.

У л ь р і к а

Постій отут — ти звідси все побачиш.

Не тупоти ногами, як ведмідь.

Свічка

А світла ж скільки! Ось де всі свічки,

Що в нас забрав вельможний воєвода.

На все б Подольє стало.

У л ь р і к а

Он, дивись.

То рицар Ольбрахт з Вільни ²⁶, що привіз Пожалування пану воєводі,

А той, що кубок золотий бере,— Пирхайло-рицар — скільки ж він вина Та меду може випить — просто жах!

Свічка

А хто отой — суворий, довговусий,

Убраний просто, з шрамом на лиці?

У л ь р і к а

Та це якийсь Звенигородський рицар Не рицар — якось дивно їх зовуть,—

Живуть вони в степу — татарів б’ють Й нікому не коряться — Козир-Косог А, здумала. Козак! ²⁷ То ось і цей Такий козак — старший над ними Кмітич

Свічка

Я чув про нього... Ось би нам таких.

( Озирається.)

І як би це довідатися тільки,

Де грамоти ховає він...

У л ь р і к а

Ходім...

Не бачу я, що пані тут... Та тихше Не тупоти. Ступає, наче кінь.

Виходять. Свічка озирається.

II

входить Р у з я, Кезгайлова дружина, жвава, кокетлива пані. Підходить

до Гільди.

Р у З Я

А я тебе шукаю скрізь! Ми всі

Там бавились в мисливському покої —

Співали, трохи випили. А що ж!

Сидіти та дивитись, як вони

Там вихиляють кубки,— дуже вдячна.

Ти чула, як співає Флоріан,

Ольбрахтів джура? Ах, чудовий хлопчик.

А скільки знає всяких він пісень!

Г і л ь д а

Дивись, щоб не прийшлися ті пісні Не до смаку твоєму чоловіку...

Р у з я

Ат, вигадки! Доволі вже того,

Що згодилась я жити в цій хурдизі,

Та ще з таким ведмедем, що його Лиш перець може трохи зворушити.

Та мій ведмідь хоч добрий. А з твоїм —

Нащо вже'я весела й нежурлива,—

Не вижила б, здається, й трьох хвилин.

Не дивно ж, що і ти така сумна...

Г і л ь д а

Була і я безжурна та щаслива На батьківщині радісній моїй...

О, подивись, яке сумне це місто...

Як темно там в долині... жодний вогник Не світиться в хатах, неначе всі Там вимерли... і чарівник всесильний Важку .на місто руку наложив...

Яка нудьга... Коли я знов побачу Мій осяйний, веселий Кутногорськ...

Р у з я

А я мою Варшаву... о, вже йдуть.

Ну, постривай — тепер ми затанцюєм,

І джуру я нікому не віддам!

III

Чути гучну розмову, і в залу входять повільно й урочисто всі гості й сам Воєвода. Проходячи повз Гільду, гості поштиво їй уклоняються. Воєвода хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло і Ольшанський, литовські рицарі Пирхайло, Ольбрахт і поряд К м і т и ч, ватажок козацький. Козеліус тримається позаду.

Ольшанський

То там, я чув, привілля на степу,

На ваших тих грунтах Звенигородських Земля не міряна — ори де хочеш,

А риби, м’яса, меду хоч залийсь.

Кезгайло

А перцю — то напевно вже нема.

К м і т и ч

Привілля, що й казати, там, мій княже,

А перцю більш як треба — так і жди,

Щоб татарва, як вихор, не знялася Та перцем не засипала очей.

І оремо, і сіємо з шаблями,

З сокирою лягаєм і встаєм.

Пир хай л о

Та хто ж вони, ці люди? Козаки?

Напевно, лотри, наволоч ледаща...

К м і т и ч

Ця наволоч є купка смільчаків,

Що не злякалась шаблею й сохою Далекі наші межі боронить!

Недовго б ти пишався в вашій Вільні,

Коли б ми там не бились на чолі.

Давно б уже сидів в татарській ямі.

Пирхайло (про себе)

Зухвалий хлоп!

(Виходить обурений.)

Кезгайло

(регоче)

Ха-ха! Я бачу, й ти Умієш перцем очі засипать.

Стривай, я скоро сам до вас приїду.

Набридло вже за мурами сидіть.

Р у з я

Та годі вже — нудні розмови ваші Могли ви там за кубками вести.

Пора до танців — пане воєводо,

Звели музиці грати для гостей.

Воєвода

Не проти я рицарської розваги,

Нехай дадуть до танців перший знак.

Фанфари.

Лунає гасло втіхи й насолоди,

Хай кожен гість запросить і веде Прекрасних пань звичаєм стародавнім.

Подає руку Гільді, інші подають своїм дамам, і всі обходять залу повмьним урочистим темпом, після чого відводять дам на їхні місця.

Р у З Я

Тепер танцю веселого й швидкого,

Щоб розігріти, розігнати кров!

Пан Ольбрахте, звели, щоб джура твій

Веселого нам танцю влаштував.

Гоньоного, вирваного, млинка,²⁸ Такого, як в Варшаві чарівній.

Ольшанський (до Кезгайла)

І справді, що з дружиною такою Тобі не треба перцю, друже мій.

Вона сама — як перець стручковий.

Кезгайло

Дивися краще, щоб тобі в ярах Не всипав майстер Свічка перцю з маком.

Рузя та інші дами тягнуть насередину Флоріана, молодого вродливого

джуру.

Рузя

Мерщій-бо, Флоріане, заспівай Пісень веселих до танців швидких.

Ф л о р і а н

Тоді ставайте, пані й кавалери,

Давайте «пшепюречку» танцювать.

(Співає.)

Всі стають кружка й танцюють, не пускаючи з кола «пшепюречку», що танцює всередині й нарешті прориває коло.

Ф Л О р І а Н

Як в ставку кружляють рибки,

В’ються ластівки моторні,

Як в млині танцюють жорна,