Драматичні твори

Пергаменти якраз тобі поточать.

В мене торік, дві грамоти втягли,

Що залишились на ніч на столі.

Козеліус Зроблю я все як слід, вельможний пане. Уклоняється. Воєвода виходить. Гільда ховається.

Козеліус

На цілу ніч роботи, мабуть, стане,

Та й річ складна — не знати, як почать.

Не вадило б хоч випити спочатку,

Щоб розум прояснився для листа.

(Знаходить і тягне на стіл чималий жбан з вином та якусь страву. Наливає і п’є.)

Тепер, здається, краще... значить, так...

(Пише.)

«Господаре і пане наш преславний,

Великий княже руський і литовський,

Тобі чолом б’є воєвода твій Про київські пригоди та діла».

<77’ є й мовчки пише.)

Тепер робота йде далеко краще...

Коли вином чорнило розвести.

Раз умочив перо, а другий — горло,

А як ні те, ні друге не просохне,

То й думки легше в голову ідуть.

(Співає.)

ЗсгіЬітиз еі ЪіЫтиз,

Зіс Ьепе се(Ш ориз! ³¹

(П’є. Знову пише.)

«А що кияни скаржились за світло,

То слушного немає в тих скаргах».

(П’є.)

І справді, як подумати — навіщо Народу світло? Все їдно вони Читати та писати не уміють,

А решту можна й потемки робить.

А небезпека від огню чимала:

«Ое їасіїе», як кажуть, «агсіеі; зігатеп, Сит і§пі ]ип§ііиг». А значить це:

З вогнем солома краще не дружи.

(Пише.)

«О тих речах пекуся я невтомно». Пиши, пиши — пергамент все знесе, Хоч як бреши — знесе теляча шкура

(П’є.)

Чудові вина в пана воєводи,

Мальвазія рицарська — що й казать.

( Співає:)

ЗсгіЬітиз еі ЬіЬішиз,

Зіс Ьепе сесііі ориз!

(Пише.)

«Найпершая була моя турбота Аби-сьмо місто лєпшей зберегти».

(П’є.)

Мальвазія чудова... Ьопит ѵіпит **. (Пише.)

«І навіть війт...» Неначе в голові Чого мені...

(Похиляє голову на руки, потім знову підводить.)

Про що пак я?.. Про війта...

«І навіть війт...» А що\той війт і він Слив’янку добре смокче...

(Знову схилився. Крізь сон.)

«І невтомно...

Пекуся я... невтомно... і невсипно...»

(Заснув. Хропе.)

VI

Крадькома входить Р у з я.

Р у з я

Ай! Тут хтось є... Пан писар... Спить.. Хропе...

(Гасить свічки.)

Нехай хропе... Добраніч, пане писар...

Ай! Хтось іде... Це ти... Це ти, Флоріане?

Ховається біля вікна. З лівого боку крадькома входить Свічка. Зупиняється серед зали.

Свічка

Скрізь темно... Замок спить після бенкету... Отут десь він... захований лежить Наш привілей... і я його здобуду.

Пробив мій час — назад нема шляху.

Йде далі. Рузя кидається йому на шию.

Р у З Я

Нарешті ти, о мій коханий... Ай!

(Палко цілує, але, пізнавши помилку, тікає.)

Свічка

Та тут ступити кроку страшно... тьфу! Цілуються...

(Витирається.)

Бодай їх...

Зправого боку відхиляються двері і входить із свічкою Гільда.

Гільда

Хто тут?

Свічка (поривається до неї)

Тихо!

Благаю, тихо, о вельможна пані.

Г і л ь д а

Це ти? Безумний! Виходи мерщій!

Тікай. Хіба життя тобі набридло?

Чого тобі, безумцю, треба?

Свічка

Світла.

Г і л ь д а Що кажеш ти?

Свічка

Так, світла, що у нас Ви відняли безбожно й безсоромно,

Щоб осіяти пишний цей палац.

А там, внизу, де працівник невтомний Псує свій зір над темним верстаком,

Там темрява укрила все кругом,

Сумує мати в темній там хатині

І каганця не сміє засвітить,

Щоб хворої доглянути дитини.

Своїх книжок школяр не може вчить.

А на горі глузує пан всесильний

І топче в грязь громадський привілей,

Щоб без жалю народ гнобити вільний,

Щоб тиснути і мучити людей.

Цей привілей він взяв у нас свавільно

І я за ним прийшов тепер сюди.

Г і л ь д а (зворушена)

0 боже ж мій! Яка пригода дивна.

Неначе ти підслухав нас... пожди...

Неначе сон химерний і чарівний...

1 справді сон... Якраз над ним заснув,

Над привілеєм, писар наш лукавий

(Підходить до столу і шукає грамоту )

Здається, тут .. Ага... ось він... під правим Затиснув ліктем... Держить... Потягну. Попробую...

Обережно тягне пергамент з-під писаревого ліктя. Він починає мимрити

спросоння.

К О З Є Л І у С (крізь сон)

А що той війт? . І він Слив’янку добре смокче...

Г іл ь д а

Боже мій...

Прокинувся..

Козеліус (так само)

...Пекуся я невтомно, Невтомно і невсипно...

(Хропе.)

Г і л ь д а

Знов заснув

Нотаріус невсипний.

(Витягає пергамент.)

Ось де він!

Так, так, це він, славетний привілей, -Та грамота князівська, що дає Киянам світло... Ось вона... Бери.

(Подає грамоту Свічці.)

Хай буде це подякою моєю За вогник той, що ти колись дістав

І засвітив в моєму ліхтарі...

Недурно ж ми з тобою родом рівні — Бо ти зброяр — я зброярівна.

Тепер тікай.

Свічка (бере грамоту й цілує її руки)

О, дякую безмірно! (Зникає.)

Г і л ь д а