Драматичні твори

К о з е к а (втручається)

Постривай!

А все ж таки мені чогось здається,

Що й ти там був, коли в отих ярах Ми дівчину затримали за світло. (Береться за голову.)

Кезгайло (втручається)

А хоч і був! Було тоді хапать,

Коли тобі макітру він пошарпав.

Що б він за хлопець був, якби свою Та дівчину не міг одборонити.

Іди, та в другий раз не попадайсь.

Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем!

Свічка виходить.

Воєвода Гей! Що ж той війт! Іди скажи, Козеко.

К о з е к а виходить.

Цей Свічка зух — та небезпечно зараз Це кожум’яцьке кодло ворушить.

IV

Входять Ш а в у л а і Козеліус. Тим часом Кезгайло, уеівшись на дзиглику й витягнувши довгі свої ноги, починає з видимим обуренням розглядати свої подарунки, нюхає, чхає, плює.

Кезгайло

І хто той перець вигадав! Апчхи!

Напевно, чорт, щоб дратувать людей...

Шавула

Чолом тобі, великий воєводо,

Од всіх міщан, і цехів, і поспільства До тебе в справах наших...

Воєвода

Що таке?

Шавула Дозволь тобі повідать по порядку...

Воєвода Коротше тільки — вже часу нема.

Шавула (почина урочисто)

Як відомо тобі, громада наша З давніх-давен звичаї стародавні

І вільності міськії береже.

Ще Вітовт, князь великий і преславний, Нам грамоту уставну дарував.

Князь Олександр ²⁴...

Воєвода (перебиває)

Кажи до справи ближче, Облиш князів — їх добре знаю сам.

Шавула То я ж кажу — князь Олександр...

Воєвода (нетерпляче)

Ти знов!

Доволі вже князів тут поминати,

Неначе в церкві. Діло говори.

По що прийшов?

Шавула (витирає хусткою лоб)

Та я ж хотів казати,

А ти мені всі думки сколотив...

Про що, пак, я — екхм, з давніх-давен Громада наша твердо й непорушно...

От халепа... зав’яз, як пес в тину.

Громада наша...

Воєвода

Чули вже про це!

Кезгайло

Понюхай перцю — може, в голові Ясніше стане.

Шавула (в розпачі)

Вже не перший день,

Бач, скаржаться всі наші городяни,

Що ти від нас всі грамоти забрав.

Воєвода стукає кулаком.

Та це ж не я! Я ж ні! Крий мене боже! Але ж несила! Скаржаться, що ти їм світла не даєш вночі світити,

Хоча на те князівський дозвіл є.

І справді, князь великий Олександр Нам грамоту давно вже дарував,

Де, всі вини й притуги одложивши,

І світло теж дозволив всім світить.

І ось як війт...

Воєвода схоплюється в гніві.

Воєвода

Аж ось воно куди!

То ти як війт? А ти хіба не знаєш,

Що з ласки ти моєї тільки війт?!

Що справжній війт я сам, як воєвода!

Ш а в у л а Та я ж нічо'го!

Воєвода

Що якби схотів,

Давно б себе проголосив за війта!

Ш а в у л а

Та я ж нічого. Я хіба про це...

Про грамоту я тільки та про світло.

Воєвода

А, грамоту! А знаєш ти, що в ній,

В тій грамоті, написано про війта?

Не знаєш?

(Виймає з дубової окутої скрині грамоту й кидає Козеліусові.)

Прочитай йому мерщій. Кезгайло Попався, друже,— він тобі наперчить. Воєвода

Читай отут.

К о з е л і у с (читає)

«Коли вночі з огнем На месте в домех сиживали, іно За те вини з них воєвода брав,

Ми то їм отложили».

Шавула

Я ж казав!

Воєвода

Послухай краще далі.

Козеліус (читає)

«І о том

Нехай войт вєдаєт. А если б нє хотел Того смотрєті войт і от огню Которая би мєсту шкода...»

Воєвода

(грізно)

Чуєш?

Козеліус

«Которая би мєсту шкода стала, Тогда ми маєм самі покарать».

Воєвода

Кого карати? Війта. Ну, нехай.

Я завтра ж грамоту верну до Ради ²⁵ І світло всім дозволю. Тільки сам Тоді відповідай за шкоду місту,—

А як по>кежа скоїться, тоді Не гнівайся вже, друже мій ласкавий, Коли твою я голову дурну Під брамою Південною зітну.

Шавула (в розпачі)

Та я ж нічого!

Воєвода (дає йому грамоту)

Ні, тепер бери,

Коли хотів!

Ш а в у л а (з жахом)

Та хай їй цур!

Воєвода

Ага!

Не до смаку за все відповідати,

Не до вподрби. Ти ж бо як хотів?

Шавула Та я ж нічого!

Воєвода

Щоб і владу мати,

І щоб турбот ніяких не було!

Чи ж я чіпав твої боброві гони,

Борті медові, осетри, млини?

Втручався я коли в твої прибутки, Займав коли'твій шостий грош з чиншів? Чого тобі, дурному, бракувало!..

Шавула

0 боже ж мій!

Воєвода

Сидів би та мовчав. Шавула Та я ж нічого!

Воєвода

Пив свою слив’янку.

Шавула

1 цей слив’янку...

Воєвода їв би осетрів

Та радий був, що клопоту не маєш! Недурно ж пузо он яке відпас!

Дивись тепер. Не хочеш в згоді жити, То я тобі незгоду покажу.

(До Козеліуса — грізно.)

Віддай йому ці грамоти.

Ш а в у л а (з жахом)

Не хочу!

Не хочу я! Та пропади вони!

Воєвода Пиши наказ,,

Ш а в у л а

(благає)

О, змилуйся, мій пане, Пробач мені за клопіт цей дурний!

(Витирсіє хусткою лоб.)

Воєвода

Не до смаку? Дивись, щоб це востаннє, Йди поки цілий, лиха не буди.

(У гніві виходить.)

Кезгайло

їж осетрів та пий горілку з перцем,

І серця не хвилюй дарма!

Ш а в у л а (в розпачі береться за голову)

Ще кажуть — війту клопоту нема!

Куди не ткнися — скрізь одна рахуба: Там кожум’яки голову гризуть,

Тут воєвода гріє чуба —

І тут і там виходить тісний кут.

Завіса.