Драматичні твори

Ми в танку зів’ємось швидкім.

А панянка в колі в’ється,

На всі боки утікає —

Скрізь їй виходу немає,

Скрізь їй пісня в очі ллється:

Фіт, фіт, фіт, пшепюречко,

Хорошуле, білолиця,

Не втечеш ти до пшениці,

Не втечеш ти, коханечко!

Рузя

Тепер гоньоний Ценар чи млинка!

Ф л о р і а н Прекрасних пань покірний я слуга.

Ольшанський

Дивись, у залі, наче вихор буйний, Знялися танці з захватом новим.

Танці.

Воєвода

Поглянь, Кезгайле, де твоя дружина, Вирує там веселість через край.

Лиха з такою жінкою година,

Хоч ні на крок од себе не пускай.

Кезгайло

Не бачу в тім лихої я прикмети,

Що в танцях жінці весело моїй —

Зате в твоєї жінки для бенкету Занадто вигляд хмурий і сумний.

Воєвода

Клянусь Перуном! Я її навчу,

Як мій бенкет ганьбити осяйний.

(Підходить до Ольшанського.)

Ну що, мій княже, мабуть, є на що І в Києві у нас помилуватись?

Ольшанський

Не тій красі дивуйсь, що тут сіяє,

При цих свічках, музиці і танку,

А тій красі, що й в темному кутку Навкруг себе мов світло розливає.

Є дівчина, якби сюди ввійшла — Померкли б всі свічки та всі красуні! Ідуть у глибину зали. Флоріан і Рузя в захваті танцю.

Ф л о р і а н

Ніколи ще не бачив я очей.

Щоб стільки щастя й ласки обіцяли! Невже вони не щирі в вечір цей —

Або вони сіяють тільки в залі,

На втіху всім, для багатьох людей?

Рузя

О ні! Для тебе тільки, мій коханий.

Флоріан Коли ж тебе віч-на-віч я знайду?

Р у З Я

Вночі сьогодні... муж на варту стане,

Чекай мене... в цій залі... я прийду.

Вибігає,— він за нею.

IV

Кмітичі Козеліус підходять до Гільди, що сидить в самоті біля вікна.

Воєвода

Одна, здається, пані в цілій залі Смутна та хмура; бачу я, що їй Не до вподоби наші всі розваги,

Не до смаку бенкет мій осяйний.

Хіба свічок замало тут блискучих,

Хіба музика наша не гучна?

Чи не шляхетні досить наші гості,

Чи мало кубкій меду та вина?

Одверта це зневага!

Гільда підводиться.

Гільда

О мій пане!

Чи смію ж я, .покірная раба І воєводи славного дружина,

Такий бенкет блискучий зневажать?

А що сумна — то не моя провина,

І серцю я не владна наказать...

Щоправда, мимоволі я згадала

Про інші свята, що колись

Ми в Кутногорську рідному справляли...

І стародавня ратуша тоді І з нею ціле місто променіло Від безлічі вогнів, і звідусіль Неслись пісні,, і все округ кипіло,

Як в казані. Чому ж таке сумне,

Чому ж таке безмовне наше місто?

Чому ж, як там, на наш бенкет воно Не відповість привітно і врочисто,

І жодне там не світиться вікно?

І ось тоді... тоді мені здається,

Що ми чужії люди для киян,

І світло це, що тут, як річка, ллється,

Ми відняли у наших громадян!

Воєвода ( гнівно )

Знов спогади безглузді і нікчемні!

Ще й досі дух моравських тих майстрів!

К о з е л і у с

Шановна пані, варварський і темний Живе там люд, і милостей твоїх Не вартий він. Як можеш ти рівняти Свій Кут&огорськ та ці убогі хати?

Дай тільки їм світити каганці,

То в першу ж ніч піде за вітром місто.

Воєвода

(гнівно)

Своє забула місце, мабуть, ти!

Для цих рабів я князь і воєвода!

Не дивно ж, що обстала ти за них,

Бо низького сама такого ж роду.

К м і т и ч

Не гоже кажеш, пане воєводо.

На Київській землі нема рабів,

І, мабуть, чесного твоя дружина роду, Коли за нас піднесла голос свій.

Г і л ь д а

Так! Не соромлюсь роду я мого,

То чесний рід майстрів, митців поштивих, Що Кутногорськ уславили кругом!

Воєвода

Ха-ха! Рід слюсарів та ковалів.

Г і л ь д а

Так, слюсарів, але мечами тими,

Що їх кують мій батько та брати, Пишаються всі рицарі вельможні,²⁹ Не гидував і сам, здається, ти Червінцями ДЗВІНКИМИ, що були Моїм приданим, і тоді низька Я не була, бо добре знав, що рівна Цехмейстра кутногорського дочка Литовському вельможі.

(Виходить, гордо підвівши голову.)

Воєвода (крізь зуби)

Слюсарівна...

V

Слуги виносять таці з кубками і, почавши з Воєводи, обходять всіх гостей.

Воєвода (підіймає свій кубок)

Гостей шановних дякую за честь Й запрошую звичаєм стародавнім Останній кубок вип*ить на прощання,

На здоров’я за всю державу нашу Та за рицарство нашої землі!

Гості п’ють.

Гості

Тобі за честь подяка та шаноба.

Поштиво уклоняючись воєводі, розходяться гості. Слуги гасять свічки, крім двох, що горять ліворуч на столі першого плану.

Воєвода (затримує Козеліуса)

Зостанься тут. Потрібний ти мені.

(Дістає зі скрині грамоти й кладе на стіл.)

До Вільни завтра вранці їде Ольбрахт,

Отож негайно треба написать Листа до князя з приводу отих Безглуздих домагань та привілеїв.

Занадто вже знялося балачок Навколо них — напевно, будуть скарги.

Ти ж напиши, що зараз скасувать Цю заборону аж ніяк не можна,

Бо навіть війт, і той за всіх киян Відмовився од пільг тих небезпечних.

К о з е л і у с Все розумік>. Зараз напишу.

Гільда виглядає з-за дверей.

Воєвода

Яка ганьба! Дружина воєводи Привселюдно за хлопів обстає, її поовчити треба — тільки як?

Козеліус

До кляштора замкнути хоч на рік —

Наукою це доброю їй буде.

Воєвода Порада добра — так я і зроблю.

Гільда (про себе)

Тобі я цю пораду пригадаю...

Воєвода

Ну, то пиши. Та не засни дивись,

Бо сила тут мишей і пацюків,