Драматичні твори

І навіть мед гіркий, як хрін... Апчхи!

Ольшанський Принаймні це корисно для любові — Адже ж у пана молода жона,

Та ще така красуня.

Кезгайло (хапається за меч)

Що таке?

Я покажу тобі, клянусь Перуном ²⁰,

Як з мене глузувати тут.,. Апчхи!

В о є в ѳ д а

(втручається)

Та тихше-бо, панове! Справді, ти, Кезгайле, став пекучий, наче перець.

Я накажу, щоб камфори тобі

Давали замість перцю. Ну, то що ж!

Поклич купців — нехай несуть дарунки.

Козека виходить.

Побачимо, що там у них. А що,

Знайшли якого майстра, щоб наладив Нам дзигарі на вежі?

Я н у л і с (уклоняється)

Так, знайшли,

Вельможний пане. Свічка то, зброяр , 3 Подолья, славний майстер, він вже тут.

Воєвода Як, знов той Свічка? То нехай полізе На вежу та огляне дзигарі,

А потім щоб сюди прийшов.

Я н у л і с

Гаразд!

(Виходить.)

Воєвода То що ж купці? Ага — ось і вони.

II

Увіходить східний купець з Перекопа з кількома слугами, що несуть на витягнутих руках різні подарунки: золототкані тканини, килими, шовк, сідло, східні чоботи і т. ін. Козека йде за ними. Статечний, з довгою сивою бородою, купець тримається поважно й спокійно.

Купець Селям-алейкум, славний воєводо!

Із Перекопа караван тобі За зверхність та за ласку подорожню Дарунками оцими б’є чолом.

Нехай аллах ²¹ твої умножить літа У всякому привіллі і добрі.

Воєвода

І вам бажаю миру й талану,

За подарунки дякую.

Купець

Прийми

Від нас цей адамашок злототканий,

Ці килими, китайку, алтабас,

Помаранчі свіжі, чемліт і сап’ян.

Воєвода Гаразд, приймаю.

Купець

Хай щастить аллах. (Повертається до Олыианського.) Дозволь тобі, вельможний каштеляне, Обвістку теж подарувати — килим, Півлітра шовку, чемліт — сагайдак І на коня гірибір дорогоцінний.

Ольшанський За подарунок дякую. Стривай!

(Одводить купця набік, в той час як інші розглядають дарунки.)

Скажи мені, мій крамарю турецький,— Чимало, мабуть, бачив ти в своїх Мандрівках річних — чи не знаєш ти,

А може, й в тебе є таке коріння,

Щоб дівчину до себе привернуть?

Купець

Пробач мені на слові цім, мій пане,

Якщо такого рицаря, як ти,

Вельможного і гарного, як місяць,

Та дівчина не любить — то цього Аллах не хоче, мабуть,— і нема Такого в світі зілля, щоб воно Ту дівчину до тебе привернуло.

Ольшанський (в запалі)

Коли аллах не хоче, то нехай Диявол сам мені в цім допоможе!

Купець (з жахом)

Печатка Солеймана ²² хай мене Од Ібліса ²³ лукавого укриє.

Ольшанський в гніві відходить. Купець повертається до Кезгайла

урочисто.

Купець

Тепер тобі, хоробрий коменданте,

Звичаєм стародавнім теж дозволь

Подарувати цей мушкат, шафран І перець цей найкращий.

Загальний регіт.

Кезгайло (розлючений, вихоплює меч)

Що таке?

Знов перець! Зграз геть мені, не то Тебе самого в перець потовчу!

І Перекопа свого не побачиш!

Купець і слуги злякано тікають.

Купець Рятуйте, гвалт! Аллах моя заступа!

Тікають, покинувши дарунки.

Воєвода

Чи не здурів ти справді, мій Кезгайле? Сховай свій меч і не лякай людей.

Піди до них, пан писарю, і дозвіл На виїзд їм із міста напиши...

К о з е л і у с, уклонившись, виходить.

Ну, де ж той майстер?

III

Входять Свічка і Януліс.

Воєвода

А, це ти — ну що ж, Дивився дзигарі в Клинецькій вежі?

Ольшанський

її жених... не дивно ж, що вона Князівської любові не схотіла...

Воєвода Зумієш їх налагодити?

Свічка

Так,

Попробую, ясновельможний пане.

Я вже знайшов, чого вони не йдуть.

Воєвода

Якщо зумієш — матимеш за працю П’ятнадцять кіп грошей та п’ять локтів Французького сукна.

Кезгайло (ляскає Свічку по плечу)

І пачку перцю — Чудовий перець — в роті аж горить.

Воєвода

Якраз тобі до речі — на весілля.

Свічка

(хмуро)

Не до весілля нам, шановний пане, Якщо не смієм свічки засвітить,

Коли звелись від темряви ми й туги. Коли від трупа матері дівчат Без сорому твої хапають слуги.

Тоді весілля справлю я своє,

Як все Подольє свічками засяє.

Воєвода

Чимало ж доведеться зачекать Тобі часу блискучого такого,—

Не зріс ще дуб і не вродились бджоли, Що воску назбирають в дубі тім Для тих свічок...

г

Свічка

Зате вже є сокира,

Що вирубає борть в отих дубах.

Ольшанський

Щось дуже смілий ти. Дивись, і в нас Сокира є про голови свавільні...

Свічка

Не про свавільні, мабуть, а такі,

Що втіхам вашим панським заважають, Коли князівське око до дівчат Придивиться, буває, дуже пильно.

Тобі не^-раю, княже, я вночі В ярах ходити наших — темно дуже.

Ольшанський (хапається за меч)

Як смієш ти, зухвальче!

Кезгайло

(регоче, радий)

Га! Ха-ха! Виходить, і у тебе перець є.

У мене в горлі, а у тебе в оці.

Ольшанський

Зухвалий кмете! Знатимеш мене,

Коли весілля здумаєш справляти —

Хоч не покличеді в гості — сам прийду.

(З брязкотом ховає меч і виходить.)

Воєвода

ї справді, щось ти дуже розпустив Тут язика — іди мерщій на вежу І лагодь дзигарі, та пам’ятай І кожум’якам всім своїм скажи,

Що замість світла я по тих ярах Поставлю варту — буде вам світити.

Кезгайло А змерзнете — нагріє, ха-ха-ха!

Воєвода Тепер іди на вежу.

Свічка уклоняється і йде.