Драматичні твори

З глибини сцени, з-за рогу св. Симеона, виходить Гільда, молода, прекрасна пані, пишно вдягнена в оксамитну сукню, з перлами у волоссі, і Ульріка, її служниця. Юрба шанобливо дає їм дорогу.

Козеліус поштиво уклоняється.

Г о л о с и

Дивись, дивись! Дружина воєводи!

Дружина воєводи. Ач яка...

Красуня, що й казати. Чеська лялька...

К о з е л і у с

Моя пошана найяснішій пані!

Раптом зліва чути звуки ловецьких сурм. Обидві жінки зупиняються посеред дороги.

Дівчата

Музика! Сурми!

Близько вже! З-за брами! (Кидаються до брами і дивляться вниз на Подолье.)

Дівча та

Собаки, вершники!

Дивись, дивись — іще!

Всі в золоті. А зброя — аж горить.

А ферязі які золототкані,

А рицарі мальовані які!

Дивись, дивись — сюди вже повернули.

К о з е л і у с (що теж дивиться)

Це найясніший пан наш воєвода Вертається з Дівочої гори,

Де бавився шляхетським полюванням На кабанів та на газель лісових.

У л ь р і к а (до Гільди)

Доводиться нам повернутись, Пані:

Ловецькі чути сурми — це наш пан Вертається додому.

Г і л ь д а

Менше з тим.

Ти думаєш, що пану воєводі Не все їдно, чи дома я, чи ні?

Ба — ось якби, вернувшись з полювання,

Якого пса недолічився він,

Або, ще гірше, кінь який загинув,

То інша річ. А жінка — це пусте.

Ходім мерщій, ми, може, ще поспієм Хоч манівцем мисливців обминуть.

У л ь р і к а Спізнились, люба пані. Всі вже тут.

V

Дівчата з криком кидаються врозтіч. З-за брами виїжджає блискучий похід. Попереду л о в ч і із смиком псів, далі пан Воєвода, Ольшан-ський, Кезгайло і ще кілька рицарів. Несуть кабана, кількох газелей. Воєвода хмурого вигляду, з довгими, вже посивілими вусами.

І Городяни скидають шапки.

Воєвода, побачивши Гільду, зупиняється. До Гільди.

Воєвода

Насправді, несподівана то честь,

Клянусь вогнем, що найясніша пані Призволила назустріч вийти нам.

Г і л ь д а (до Воєводи)

Не варта я, о мій ласкавий пане,

Хвали за зустріч випадкову цю.

Не відала, коли ти повернешся,

А йшла своїм звичаєм на Подольє,

Щоб земляків провідати...

Воєвода

Га, знов Оті купці моравські та міщани!

Не в перший раз я бачу, що моїй Дружині більш сподібне товариство Міщан, купців та різних слюсарів,

Ніж рицарів шляхетних.

Г і л ь д .а

Може й так — Людей ніде я чесних не цураюсь,

І не моя вина, що земляки Мої живуть не в замку.

Воєвода

(Іронічно)

Що ж — не дивно, Що пані пориває так туди,

В болото це, до чорного народу —

То, мабуть, голос крові...

Г і л ь д а (згорда)

Може й так.

І роду свойого я не соромлюсь —

То славний рід майстрів і зброярів.

І слухати застольні ваші співи Я встигну ще сьогодні...

Ідуть з Ульрікою до брами.

Воєвода

(злісно крізь зуби)

Слюсарівна!

Рушайте далі! Геть, сурміть, роги!

Чіп

Гнобителі! Чи довго ще на вас Ми мусимо до поту працювати?

Щоб ви отак пишалися весь вік Та курявою очі нам сліпили...

Похід рушає далі до замку. Роги. Тим часом Ольшанський, що не зводив очей з Меланки, сплигнув з коня і підійшов до Козеліуса.

Ольшанський

Послухай, дяче! Чи не знаєш ти Ту дівчину? Яка ж краса чудова!

Кажи ж бо, хто вона? Якого роду?

І де живе? Відкіль така краса!

Неначе та шипшина чи троянда,

Що по ярах цих київських цвіте!

К о з е л і у с

Зовуть її Меланкою, мій княже,

І хата то її. Я все тобі.

Дорогою до замку розповім. ^

Ольшанський (палко)

Та що троянда! Вся вона палає/

Як заграва, як світова зоря!

Чи бачив ти, коли насуне хмара

І оловом укриє небозвід,

Кидає сонце промінь свій блискучий На білий мур — і мур тоді горить,

Як золото на хмарі чорно-синій...

Так і її палають ніжні лиця

Під хмаронькою брів тих соболевих,

А-блискавки тим часом вже мигтять В її очах сумних і разом гнівних.

Яка ж краса і грізна і чарівна!

Любов’ю, гвалтом, мертву чи живу,

А я тебе здобуду і візьму!

Ідуть обидва вглибину. Ольшанський весь час озирається на Меланку.

З-за брами входить Іван Свічка, молодий, вродливий майстер, і зараз же поривається до Меланки. Цеховики оточують його.

В С І

Здоров був, Свічко! Га, нарешті ти!

Де ти подівсь? Тут скоїлось таке,

Що дихати нема куди цехам!

Свічка

Добривечір, товариші! Здорові!

Що тут таке, Меласю?

М е л а н к а

О мій любий!

Яка ж я рада бачити тебе.

Рух у юрбі. Гомін.

П р і с я Поїхали до замку!

2 дівчина

Як той пан Дивився на Меласю пильно.

П р і с я

Справді!

Все озиравсь, аж поки зник з очей.

Свічка

Який то пан?

М е л а н к а

Багато їх було.

Верталися юрбою з полювання.

Поїхали до замку...

Коляндра

Ну, тепер На цілу ніч піде бенкетування!

Засвітиться весь замок од вогнів,

І до зорі дрижатиме гора

Від сурм гучних та від пісень рицарських.

Капуста Та гавкання собачого...

І ось,

В той самий час, коли там на горі Пани вельможні гучно бенкетують При громі сурм та полум’ї свічок,—

Ми в темряві примушені томитись Без світла, в темних хатах, як кроти...

Ч і п

Якби ще так! А то ж працюй на нього, Коли він там гуляє на горі!

Ти чув, яку сьогодні воєвода На всі цехи роботу урядив?

До покрови зроби і те, і те,

І кожухи, і чоботи, і свити;

Сокири, бочки, діжки, казани!

А світла, як і перше, не дає!

Коли ж тоді робити, будь він проклят!

Та доки ж це терпіти!

Коляндра

Та хоч би Насправді був такий закон про світло!