Драматичні твори

Юркевич. Лідо!.. Яка зустріч! Лідо! Невже це знову ти!.. Знову ти, на оцій самій станції, де ми стільки пережили, стільки зазнали і муки, і щастя... Коли це було — вчора? Чи десять років тому?

Ліда (усміхаючись). А ти все такий же — по-давньому ворогуєш проти часу?

Юркевич. О, ні, я тільки намагаюся зрозуміти його капризи... Як майстер Карфункель. Ну, то розкажи ж, розкажи про себе, моя дорога. (Озирається на ящик.)

Ліда. Дивуєшся? Це, мій друже, інкубатор, виводити курчат. Поки що виписали з-за кордону, а тепер придивимося, навчимося—і самі такий же зробимо. Так ти ж не знаєш: я тепер директор пташиного радгоспу.

Юркевич. Так, так, я вже чув.

Ліда. Цей для нас малий. Нам потрібно принаймні на тридцять тисяч яєць, а цей всього лише на три тисячі шістсот. Адже ж господарство в нас росте. Ти знаєш — курку чекає велике майбутнє. Вона повинна нагодувати — і як ще нагодувати! — наших трудящих. Пташине господарство найвигідніше, найскорше щодо результатів.

Юркевич. Ти, як Генріх IV, мрієш про курку в супі у кожній хаті.

Ліда. Що там твій Генріх! Ніякому Генріхові й не снилося, що може дати лише один такий радгосп, як наш. їдемо до нас — я то&і покажу наше господарство. Наші інкубатори, палісадники, де гуляють кури, пташники, де вони зимують, «брудергауз» — пансіон для молодих курчат. Кожна майже курка несе в нас по сто п’ятдесят, по двісті яєць на рік. Ось і порахуй — скільки м’яса і скільки яєць. Дев’ять пудів курячого м’яса і півпуда яєць на рік від однієї лише курки!- А в нас їх п’ятнадцять тисяч штук — і все племінні. Значить, на рік сто тридцять п’ять тисяч пудів самого лише м’яса. Але ж це тільки початок. Через два-три роки ми дамо півмільйона, мільйон пудів м’яса!

Юркевич. Мила Лідо! Ти все така ж палка — і на війні,

і в мирний час.

Ліда (сумно посміхається). Смієшся... Так, колись воювала, весь Сибір, Забайкалля конем проїхала, з Врангелем билася, з. Колчаком ²², японцями. А тепер — куряча мама, квочка, курчат виводжу. (Одвертається.)

Юркеви ч. Та що ти, люба! Хіба я хотів тебе образити.

Ліда (зітхнувши). Нічого. Ну, а ти як? Та я знаю, читала — став відомим письменником. Чула про твої успіхи. Про тебе говорять, пишуть...

Юркевич. І лають при цьому чимало.

Ліда. Вартий, мабуть, коли лають. Не збивайся з дорб-ги... Так, різні в нас вийшли шляхи

Юркевич (лагідно). Ти сама свій вибрала, Лідо...

Ліда (знову повеселівши). Так, а де ж ця моя красуня? Я й забула зовсім про неї. Товаришу Таратуто, агов!

Юркевич (здивовано). Як, Таратута? Та хіба він тут?

Ліда. Ну, аякже! Він у нас і завгосп, і завтранспорту,

і оператор по виводженню курчат.

Юркевич. Таратута виводить курчат! Таратута — гроза всіх курей, куряча смерть, а тепер... Чудеса! Курчат виводить.

Ліда. Та ще як виводить! За кожним немов нянька ходить.

Юркевич. І не давить?

VI

Цієї хвилини входить Таратута. Як і колись, веселий і шумний. В руках у нього середніх розмірів ящик, теж з закордонними наліпками

Ліда. Ну, що? Ну, що? Як вона, Таратуто? Доїхала добре, наша принцеса?

Таратута (весело). Живісінька! Живенька бувша принцеса, нетрудовий елемент. Балакає. Ми з неї швиденько пролетарку й ударницю зро... (Помічає Юрке вина.) Га! Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородіє! Ха-ха-ха! Яким вітром! Чудеса — і все на світі!

Юркевич. Таратуто! Друже мій любий! (Цілуються

І довго тиснуть один одному руки.) Та невже ж ти споважнів

і на землю сів?

Таратута. Ох, сів, товаришу Юркевич, та ще як сів — прямо на курячі яйця. Часи тепер, брат, не ті — і все на світі.

Юркевич. Але ж ти переміг час, Таратуто.

Таратута. Де його перемогти! В нього, браток, свої закони — ач куди привів — соціалізм будуємо.

Юркевич. Ну то й добре. Адже ж ти сам за нього свого часу бився — мчав йому назустріч і по шляхах, і без шляхів.

Таратута (у захваті). А які ж часи були, товаришу Юркевич, які часи! Ех! Пам’ятаєш, товаришу директор, нашу молодість? Як скакали, не жаліючи голови, без доріг, через степ, через час, через усе на світі. Тільки вітер у вухах свистів та роки мигтіли. Ех, навіть згадати—так дух забиває!

Ліда. Так... Неповторні були роки... легенда... казка...

Юркевич. Та не весь же вік мчати, Таратуто, треба ж колись і приїхати. Для того й революцію робимо, щоб потім будувати. А то виходить бернштейнівська теорія ²³ рух, мовляв, усе, а мета —ніщо. Тільки б, мовляв, їхати.

Таратута (зітхає). Так-то воно так, товаришу Юркевич, а все-таки як подумати... Чим я був і до чого дійшов. Ех! Мчав через поля і гори, скільки курей передушив на своєму віку, а тепер сам квочкою став. Курчат виводжу в інкубаторі. На яйцях сиджу, як курка.

Юркевич. Це тобі відплата, Таратуто, за курячі душі.

Ліда (сміється). Та годі тобі, Таратуто, пор'а. Покажи мені краще нашу принцесу.

Юркевич. Та яку принцесу? Боже мій, невже?