Драматичні твори

Ліда. Не сумуй, Таратуто, поїдемо й ми! А простір, простір який попереду!

Завіса.

КІНЕЦЬ.

ПІДЕШ НЕ ВЕРНЕШСЯ

П'єса на 4 акти

ДІЙОВІ

Мальванов.

Л ю б у ш а.

Ш а л і м о в.

Н і н а.

В е р н и д у б.

Та и я.

ОСОБИ

Хламушка.

Темі.

Спичаков'ський.

Пушинка.

З а л і з н и ч н и к.

Професор.

Фотографи, репортери, розпорядники кросу, фізкультурники.

АКТ ПЕРШИЙ

Велика, просто, але гарно причепурена кімната. Меблі зсунуто набік, і всю середину кімнати займає купа в безладді наставлених і навалених ящиків, великих пачок і клунків.

В кімнаті нікого немає.

Увіходить Ш а л і м о в. Спиняється здивований на порозі.

Ш а л і м о в. Що таке? Які це речі? Ящики, пачки. Що за неподобство! (Обурений вибігає в коридор, звідки чути його сердитий голос.) Послухайте, товаришу Васильєв. Які це речі в моїй кімнаті? Як не знаєте? Що? Добридень, Се-рьожа. Навалили повну кімнату якихось ящиків. Ну да, подивись сам. (Повертається до кімнати в супроводі Верни-дуба і Тані.)

Т а н я. І справді! Вперше бачу.

В е р н и д у б. Дійсно, якась нісенітниця. І в коридорі теж ящики. Тісно стає на світі, товариші.

Т а н я. Тобі скрізь тісно. Ведмідь.

Вер ни дуб. В повітрі не тісно. Постривай, складу іспит — полечу.

Т а н я. Уявляю.

Увіходить Ніна.

Вер ни дуб. А, мовчазна красуня!

Нін а. Добридень, Олександре Івановичу. Боже мій, скільки у вас речей!

Ш а л і м о в. Це зовсім не мої речі! На біса мені якісь консерви й рушниці.

Ніна. Не ваші? А чиї ж?

Увіходить Хламушка.

Т а н я. Хламушка прийшов, Хламушка! Хламушка, що все бачить і все знає.

Вернидуб. Але не більше, ніж комар. Все, що перевищує зростом цього звіра, для нього не існує.

Хламушка. Чому ж? Такого бика, як ти, я в усякому разі бачу.

Ш а л і м о в. Ну, а ці ящики ти бачиш?

Хламушка. Бачу. Це ящики Мальванова.

Вернидуб. Якого Мальванова? Та невже?

Т а н я. Та невже? Того самого? Відомого? То він же десь далеко, на Памірі.

Хламушка. З Паміра він давно повернувся. А тепер збирається в нову експедицію. В Середню Азію. В Устюрт ¹.

Та ня. То ось які ці ящики!

Шалімов. Так на дия.вола вони тут, у моїй кімнаті? Здається, в мене не Середня Азія!

Хламушка. Йому дали дві кімнати в нашому домі. Але там ремонт. А тут принесли ці ящики і не було куди поставити. А в тебе якраз були полотери, двері були відчинені.

Шалімов. Хороше діло! Не було куди поставити, значить, до мене. Я буду скаржитись.

Хламушка. Та це ж на дві-три годйни. ₂

Шалімов. Я буду скаржитись. Це якийсь Чингісхан ! Та і ви хороші. Пустили чортзна-кого. Теж товариші.

Т а н я. Та годі-бо, Олександре Івановичу,— це ж на кілька годин.

Ніна. Дійсно нахабство. Вдертися в чужу квартиру з якимись... консервами.

Т а и я (бігає між ящиками). Надзвичайно! Дивись, Сер-гійку,— намет. Ще. Якісь інструменти. Рушниці. Мотики. А це, мабуть, кіноапарат. Ні, я не можу! Кину інститут і поїду. Ти подумай тільки. Бачити жовті піски пустині, оази, гори;.. Спускатись в долини, де не ступала нога людини. Перемагати простір, прокладати невідомі стежки,— чи може ж бути вище щастя! Кину все і поїду.

X л а м у ш к а. А ви знаєте, Тасенько, куди саме їде Маль-ванов? Єсть такі солонці в Каракумах ^Зі звуться вони Барса-Кельмес ⁴. Тобто: «Підеш — не вернешся». <

Вернидуб. Так і звуться?

Хламушка. Так і звуться.

Вернидуб. Здорово.

Шалімов іде в глибину кімнати.

Т а н я. І він все ж таки їде! Оце людина!

Вернидуб. Ага, загадалася. Будь ласка, їдь, а ми без тебе 500 метрів візьмемо з Валею Вітницькою. Ця добіжить. Побачиш, засіче 77 секунд.

Т а н я. Що таке! Валька візьме 77 секунд? Хіба що на трамваї. Скоріше ти мене доженеш на 100 метрів.

Вернидуб. Я тебе й зараз дожену, занозо. Ёх, і тісно стало на світі! Ніякого тобі простору.

Стрибає через ящики і ганяється за Т а н е ю, яка, сміючись, утікає.

Ніна (обурена). Та тихше бо ви, трохи з ніг не збили. Вернидуб (на ходу). Не гнівайтесь, Ніно Михайлівно, ми перемагаємо простір, як Мальванов.

Т а н я. Найми раніш таксі, черепахо.

Тікає з кімнати, Вернидуб за нею, Хламушка сідає на один з ящиків.

Хламушка. Да, ці доженуть завтрашній день.

Ніна. Скажіть прямо, що ви закохалися в це дурне дівчисько і жалієте, що не можете її догнати.

Хламушка. Звичайно, жалію. Я вже не молодий та ще й короткозорий,— де вже мені за дівчатами ганятись. Ніна. Ну, тоді чекайте, може, самі до вас прибіжать. Хламушка (спокійно). І це буває.

Вбігає Т а н я, за нею захеканий Вернидуб. Вона біжить просто на Хламушку, хапає його за плечі і ховається за ним від Вернидуба.

Т а н я. А що, догнав? Купи ем-один ⁵ спочатку. Хламушка (трохи не падає). Та я ж тут при чому, Тасенько!

Вернидуб (витирає лоба хусткою). Ще б пак, коли скрізь ящики. Доженеш у такій тісноті.

Т а н я. Да, да, об’єктивні причини. Думаєш, Мальвано-ву легко було на Памір здиратися?