Драматичні твори

Шалімов (підіймається з-за ящиків, тримаючи в руках розбиту настільну лампу). Мерзавці, розбійники, гун-ни ⁶! Розбили мою нову лампу. Хай чорт забере цього Маль-ванова! Чингісхан проклятий!

Якраз у цю хвилину відчиняються двері й увіходить Мальванов, який чув останні слова Шалімова. Загальний рух.

Хламушка Т а н я

Товаришу Мальванов!

Вернидуб

Мальванов. Привіт! Пробачте, товариші', але мені почулося, що хтось із вас посилав мене к чорту.

Загальне замішання. Сміх.

Т а н я. Та що це ви, товаришу Мальванов! Навпаки, ми якраз про вас говорили. Дивувалися з ваших перемог і взагалі...

Мальванов. Да, я чув, здається, рівняли мене з Чин-гісханом.

Сміх.

В ер ни дуб'. Та що це ви, товаришу Мальванов!

Шал і мов (виступає наперед, сердито). А коли чули, то гірше для вас. Якщо ви збираєтесь у Середню Азію, нічого водити каравани через мою кімнату і розбивати мою лампу.

Мальванов. Пробачте, будь ласка, це вийшло цілком випадково, і, звичайно, я не хотів вас образити.

Ш а л і м о в (сухо). Дуже радий! Я теж. А втім, я гадаю, що і в порівнянні з Чингісханом немає нічого прикрого. Адже і він перемагав простір, як і ви.

Мальванов. А ви проти перемагання простору?

Ш а л і м о в. Ні, не проти. Але в мене інші масштаби. З мене досить того простору, що може освітлити моя лампа, яку ви розбили. Але щоб цей простір був моїм.

Мальванов (зацікавлений, підходить ближче). А, ось як... Да, тоді в нас різні масштаби. (З широким жестом.) Нам, більшовикам, потрібні простори, в яких не заходить сонце. І щоб це сонце світило мільйонам людей. Ми повинні прокласти шляхи, з’єднати моря, змінити напрямок рік. Ми повинні підкорити льодові простори й палючі пустині,, щоб і там, на жовтих пісках, де віками біліли кості зерблюдів, розцвіло нове життя, зазеленіли поля радгоспів. Ми повинні завоювати пустині для щастя людей, для соціалізму. .

Вер ни дуб. Да, це я розумію.. Там вже не буде тісно.

Мальванов (усміхаючись). А хіба вам вдома тісно?

В ер ни дуб. Та ні! Це в мене таке прислів’я. Засидишся, знаєте, в лабораторії або в клініці,— ось і тягне на простір, де не тісно.

Т а н я. Йому скрізь тісно. Скільки він реторт перебив у лабораторіях, якби ви знали,— уму непостижимо. Прямо ведмідь в аптеці!

В ер ни дуб. А тебе’ все ж таки дожену. Зрозуміло, не на сто, а на великому кросі.

Та ня. На верблюді хіба що.

Мальванов (простягає руку Тані). А ось йи, так напевно спортсменка. Вся вперед, як на старті. Як Діана ⁷ на полюванні.

Таня (спалахнувши). Ах!., професор.

Вернидуб (перемовляє). Ах, професор! Ну, ну, не соромся... (Несподівано м’яко, з гордістю.) Вона в нас, професор, знаменитість, переможниця на спартакіаді. В усіх газетах портрети були — Таня Муравська.

Мальванов. Ну, аякже! Я добре пам’ятаю. У вас був чудовий час. На 500 метрів — здається, 77 секунд.

Таня. 78 і дві десятих.

Мальванов. Ну, ось бачите, дуже радий.

Вернидуб. А на кросі ти все ж таки сядеш, хоч ти й Діана.

Т а н я. А ти бик у посудній крамниці.

Вернидуб. Знайомтесь, уже з усіма, професор. Це Ніна Михайлівна Кияшко, відома артистка, на прізвище «Мовчазна красуня».

Мальванов. Дуже радий. Рідка чеснота для жінки, та ще актриси.

Вернидуб. Адже ж тепер не пишуть жіночих ролей, то вона й одвикла говорити.

Мальванов (сміється). Хіба що так.

Ніна. Відчепіться.

Вернидуб. А це професор Хламушка.

Хламушка. Не бреши, Єергійку, я не професор.

Вернидуб. Ну, все одно — будеш. Хламушка, який...

Т а н я. Все бачить і все знає.

Вернидуб. Але не більше комара. Його спеціальність —найдрібніші вимірювання.

Мальванов. А, значить, ви вимірюєте ангстреми. Так, читав. (Тисне йому руку.) Дуже радий.

Вернидуб. Він, знаєте, бачить, як росте трава. Коли на стіл сяде муха, він може точно виміряти, наскільки прогнулась столова дошка. Я сам бачив, як він вимірював довжину й ширину пилинки.

Шалімов. Як бачите, професор, світ неосяжний, і щоб перемогти простір, зовсім не треба їхати в пустиню Устюрт.

Мальванов. А ви все ще не можете дарувати мені розбитої лампи?

Вернидуб. Та вже якось помиріться, товариші. Знайомтесь — Олександр Іванович Шалімов, архітектор.

Мальванов. Ну, тоді зрозуміло, чому ви так на мене сердитесь. Ви любите в усьому порядок, гармонію, намагаєтесь замкнути простір в точні межі. Ну, а я, грішний чоловік, ніяк не можу сидіти на одному місці.

Шалімов (сухо). Дуже радий. Значить, є надія, що ви заберете, нарешті, свої ящики з моєї кімнати.

Вернидуб. Та годі-бо, Саша...

Таня. Та як вам не соромно, Олександре Івановичу!

Шалімов. Все це дуже добре, але я не маю ні часу, ні охоти змагатися в дотепах. Мені треба працювати і мені потрібна моя кімната.

Мальванов. Через півгодини все буде забрано. Я зараз покличу товаришів. Пробачте. (Виходить.)

Вернидуб. Ну, й неприємна ж ти людина, Саша,— тісно з тобою на світі жити.

Таця. Як вам не соромно, Олександре Івановичу.