Читаем Драматичні твори полностью

Мальванов. Напевно.'Уявляю картину. Ну, на добраніч. Треба працювати. (Виходить.)

Хламушка. На добраніч. Старе, як світ, по,бажання... Та не віриться мені чогось в добрість цієї ночі... (Повільно йде сходами нагору.)

Велика пауза.

ВІДМІНА ДРУГА

Пусто. Зверху, виразно чути ноктюрн Шопена 22, що звучить спочатку за інтермеццо, а потім вступає і в дальшу сцену.

Під звуки невгамовного ноктюрна увіходить з правого боку закутана в чорне шовкове манто Ніна. Вона полохливо озирається і обережно пробирається повз зачинені двері до сходів. Легкий шум* за Любуши-ними дверима змушує Ніну здригнутися і відбігти назад. Приклавши руку до. серця, вона прислухається. Тоді, пошукавши очима вимикача, гасить світло в коридорі і знову пробирається до сходів, що виділяїбться світлою плямою в кінці темного коридора. їй назустріч спускається так само обережно Шалімов. Він простягає їй руки. Вона припада до нього, і обоє завмерли на мить чорним силуетом на світлому фоні сходій. І потім нечутно зникли. І ще гучніш лунають співучі трелі ноктюрна.

Раптом чути жалісне котяче нявкання. Тоді вгорі на сходах з’являється

Хламушка. Перехилившись через поруччя, він дивиться вниз.

Хламушка. Де це він нявкає? Кис, кис, кис, Ромео, де ти, негіднику?

З правого боку увіходить Вернидуб. Спиняється в роздумі.

Вернидуб. Фу, яка темрява. Так, треба їхати. Конче. Жаль Тасі, та нічого не поробиш. Вона мене не любить—• це ясно. (Рішуче прямує до сходів.) Фу, чорт, я, й забувся, що тут ці ящики. (Обережно йде далі, високо підіймаючи ноги і переступаючи через уявлені ящики.)

Хламушка стиха сміється, дивлячись на ці вправи.

Вернидуб (добравшись, нарешті, до сходір). Фу, аж упрів!.. І коли к чорту заберуть ці ящики! (Побачив Хла-мушку.) А ти чого іржеш! Весело!.. Ех!

Хламушка. Та які ящики, дурень! їх же давно нема.

Вернидуб (спантеличений). Як нема? А через якого ж біса я переступав?

Хламушка. Через уявлені перепони — як це робить щодня багато людей.

Вернидуб (озирається, вдивляється). Тьху! Треба ж такої химери. Ні, досить! їду! (Рішуче йде нагору.)

Хламушка. Та постривай, дурень. А де Таня?

Вернидуб. З Танею все скінчено. Відчепись. (Виходить.)

Хламушка біжить за ним.

З правого боку увіходить Таня. Спиняється.

Т а її я. Побіг. Не догнала. Невже ж він мене не любить? А я? Та хіба я знаю... І нащо все таке складне на світі... Ні норм, ні оцінок, ні суддів... Іди навмання, як дурень. Любить — не любить. Люблю — не люблю, спробуй довідайся, розберись. Нема краще, як в спорті — все ясно, просто,— помилився — свисток, добіг — стільки секунд, СТІЛЬКИ ОЧОКг-красота! А тут стій і жди — сама не знаєш чого. Та ні, брешеш, знаю. Ах, якби він прийшов, якби він зараз прийшов,— все б йому тоді, все б...

На сходах знову з’являються Вернидуб і Хламушка.

Хламу ш к а. Ну, й люди! Понабудують собі неіснуючих перепон, ось як ці ящики, і мучаться. Та вона ж тебе любить, дурень. Іди до неї і скажи прямо.

Вернидуб. Хіба що прямо. Попробую. (Спускається.) Караул! То вона там стоїть! (Біжить назад.)

Хламушка. Ну, от і чудово.

Вернидуб. Так, добре тобі —«чудово». Кш., іди, я сам.

Таня. Боже мій! Це він.

Вернидуб. Е, була, не була! Екхм! (Робить один крок, але зупиняється в нерішучості.)

Т а н я. От дурень. Знову втече, чого доброго. (Голосно ) Це ти, Серьожа?

Вернидуб. Здається, я.

Вони стоять один проти одного на протилежних кінцях коридора.

Таня. Агов!

Вернидуб. Го-го!

Таня. Тс, дурень, весь будинок розбудиш!

Вернидуб. Це мені однаково. Все одно я виїжджаю

Таня. Страшенна темрява. В тебе немає сірників?

Вернидуб. У черепах, ведмедів і биків, як відомо не буває сірників.

Таня. Ну! То він ще огризається, нещасний. Ну, постривай. (Рішуче прямує до нього, підіймаючи спідницю і переступаючи через уявлені ящики.) І коли, нарешті, заберуть ці ящики?

Вернидуб (освітлює її кишеньковим ліхтарем). Обережно, моя люба, не спіткнись. (Не витримавши, починає реготати.) Ступає... неначе журавель... через... через повітря... Ой, не можу. Діана... німфа... ой!

Таня (переконалася в своїй помилці і страшенно розсердилась). А! То ти ще глузувати! І я ще, дура, йшла до нього миритись. З любов’ю, з відкритим серцем! Дура, дура нещасна! (Плаче.)

Вернидуб (зажурений). Ну годі—я ж не хотів тебе образити. Тася, Тасенько, люба. (Хоче її обняти.)

Таня. Геть!.. Іди від мене! Бачити тебе не можу!

Вернидуб. Та ну ж бо, заспокойся, Тасенько!

Таня. Геть! Залиш мене. Іди.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература