Драматичні твори

Темі. Так, так, я теж поїду з ним. Він врятував мені життя, він привіз мене сюди і віддав до школи, де я стала розумною і пізнала весь світ. Три роки я мріяла про те, щоб повернутись назад у пустиню, щоб будувати разом з ним канали, якими потечуть в Устюрт води невеликої ріки. Цей час настав,— я поїду туди.

Хламушка. Не боїтесь Барса-Кельмес? Звідки ніхто не вертається?

Темі (на мить збентежилась). Барса-Кельмес!.. (Проводить рукою по лобі.) Барса-Кельмес!.. Так, це жахливе місце. Там загинув мій батько...

Хламушка (зніяковілий). Пробачте, я не знав... я не хотів...

Темі. Ні, ні, вже пройшло... (З новим запалом.) Та хіба єсть перешкоди для нього! Хіба єсть перешкоди для вашої великої країни! Для країни, яка несе світло й життя всім пригнобленим і зневаженим людям! О! Дівчина, яку ви напоїли вашою водою, світлом вашого розуму, віддасть життя, щоб понести цю воду і цей розум своїм далеким братам. Прощайте! Скажіть же, скажіть йому, що була Темі, прощайте. (Швидко виходить.)

Вернидуб. Оце я розумію! Це життя, це робота! Та щоб про тебе отаке говорили — і вмерти не дорого!

Любуша. Яка чудова дівчина... і яка щаслива. (Зітхнувши, іде праворуч із своїм хлібом.)

Т а н я (провівши її очима). Сердешна... не дуже-то їй весело з Шалімовим. Але справді принадна дівчина — ця

Темі. Я певна, що вона закохана в Мальванова. Та я й сама б у нього зараз закохалася.

Вернидуб. Валяй, Тасенько, не вагайся. Коли буде йти професор, лягай впоперек коридору та й‘ зарепетуй — ах, а^, вмираю, води. Він тебе й підніме.

Та ня (кидається на Вернидуба, той тікає). Я тобі покажу дражнитись! Опудало, черепаха горохова!

Увіходить М а л ь в а її о в.

Мальванов. Добридень, товариші. Що таке? В чому справа?

Вернидуб. Нічого, це ми з Тасею ділимось враженнями. Зараз приходила одна дівчинка, така, знаєте, мавочка-чорнявочка.

Т а н я. Туркменка, з цього — як його — К&ра-Сура — ну, словом, з пустині.

Мальванов. Та що ви говорите! Темі!

Т а н я. Так, так, Темі, гарна така дівчинка — чудо. Вона хоче з вами їхати. Казала, що з вами не те, що в цей — як його — Карса-Бельмес, а прямо хоч у пекло поїде. Просто вогонь, а не дівчина.

Мальванов (весело сміється). Пізнаю Темі — гаряча голова. Ви б їй води холодної склянку і холодний компрес на голову.

Вернидуб. Воду ми їй, одначе, давали. А ось компрес не догадалися.

З правого боку вертається Любуша з порожньою тарілкою.

Т а н я (обурена). Як вам не соромно, Ігоре Миколайовичу! Вона вас так любить, стільки про вас розповідала. І як ви її в пустині знайшли, і як свою воду віддали.

Мальванов (зніяковілий). Уявляю. Напевно, говорила, що я змінюю напрямок річок, двигаю гори і тому подібне.

Хламушка. Та вже- не відмовляйтесь, професор, тепер ми все знаємо. Тасенька навіть сльозу пустила.

Вернидуб. Що Таська! Я сам тепер поклав за вами їхати. Візьмете, Ігоре Миколайовичу?

Мальванов. Ви її тільки слухайте. (Підходить до Любуилі.) Привіт, Любуша, як живете?

Любуша. Спасибі, Ігоре Миколайовичу.

Т а н я. Вона вже на курси вступила при консерваторії. Ви знаєте — вона співає. Та ще як співає — чудо.

Мальванов. Як же це я досі не чув? Ми ж сусіди.

Т а н я. А вона при вас соромиться.

Мальванов. Негаразд, Любуша, як же ви в опері співатимете? Там вас тисячі слухатимуть.

Любуша. О, ні... якщо я вивчусь, співатиму тільки по радіо. Я завжди мріяла, щоб співати для далеких, далеких людей. Щоб моя пісня долетіла в якийсь далекий колгосп, де зроду не чули ні Шуберта, ні Чайковського. Або кудись ще далі— в пустиню, де йде караван і бринять дзвіночки у верблюдів.

Мальванов. О, які думки у цих дівчат!

Хламушка. А що ви думаєте,— колись вона переможе простір не гірше за вас. '

Вернидуб. Або, уявіть собі — ви йдете караваном, хоч би і в цьому Барса-Кельмесі,— становите антену і раптом чуєте, як співає Люб'уша.

Любуша. О! Яке щастя! (Зніяковіла.) Пробачте, Ігоре Миколайовичу... я стільки читала про ваші подорожі., і раптом тепер.

Тікає збентежена до себе. Таня за нею.

Мальванов (задумливо). Гарне дівча...

Хламушка. Стережіться, не закохайтеся.

Вернидуб. То ж то вона побігла. Та й з Шалімовим у них незлагода.

Мальванов. Де вже мені, бурлаці! Ще тиждень — і між нами буде тисяча кілометрів, два тижні —п’ять тисяч. (Сміється.) Краща гарантія від любові.

Вернидуб. Ех, кину все і поїду з вами, професор! Тісно мені тут, душно.

Хламушка. Дивись, Сергійко, Барса-Кельмес— підеш — не вернешся.

Вернидуб (дуже серйозно). Той не мандрівник, хто, йдучи впред, думає про вороття.

Мальванов (здивований). Ось ви який! (Бере й стиски йому руку.) Комуніст?

Вернидуб. Кандидат партії.

Мальванов. Медик? На якому курсі?

Вернидуб. Через тиждень кінчаю.

Мальванов. Нам якраз потрібний лікар. З охотою візьму вас, товаришу.

Вернидуб. От за це спасибі.

Хламушка. Дивись, Сергійко, Тася не пустить.