Читаем Драматичні твори полностью

Хламушка. Ага! Знову спокій. Тоді скажи чесно, скажи прямо, що ти її не любиш.

Шалімов. Я її не люблю... її! Мою чудову дівчинку... (Береться за Голову.) Проклята плутанина...

Знову починається спів.

X л ачм у ш к а. Та це ж твоє щастя, дурень. Чуєш, як вона співає? І коли ти не почуєш цього співу — будь певен,— його почує хтось інший.

Шалімов (хапає його за груди). Мальванов! Ти брешеш! Скоріше уб’ю, а не віддам її нікому. (Швидко виходить.)

Пісня умовкла.

Хламушка (розводить руками). Собака сіні... І сам не гам і другому не дам. Ех... (Спотикається об яи{ик.) Знову ці ящики на дорозі, і коли їх, нарешті, заберуть.

Жвава, рум’яна, в легкому весняному вбранні вбігає Таня. Підкрадається і закриває Хламушці руками обличчя.

Хламушка. Тасенько! А я вас і не помітив!

Т а н я. Ще б пак ви помітили. Я ж не божа коровка.

Хламушка. По-українському цей звір зветься сонечко. А таке сонечко, як ви, я б, звичайно, помітив.

Таня. Він ще компліменти говорить, нещасний. Та чи ви бачите те сонце з-під вашого коміра? Та ну ж бо, розстеб,-ніться, весна надворі. (Торсає Хламушку.)

Хламушка. Звідки це ви, Тасенько? Десь знову-, замість лекцій, на стадіон бігали?

Таня. Факт. Ви ж знаєте, що незабаром змагання. А мені треба добре готуватись. Бігу я не боюсь, а от зі списом у мене неважно. Але я доб’юсь. Ви знаєте, скільки я сьогодні взяла? — 28,4. Це вже трохи не рекорд. Тепер як завгодно лічи — чи по-олімпійських, чи по-міжнародних,— не страшно. В кожному многоборстві вийду.

Хламушка зітхає.

Таня. Ну, чого ви зітхаєте? Тільки настрій псуєте.

Хламушка. Люблю вас, Тасенько, через те й зітхаю. А завоювати не можу ні за міжнародною, ні за олімпійською системою,— старий...

Таня. І зовсім ви не старий, і я вас теж майже люблю. А ви краще йдіть до нас на стадіон, я вам вмить десять років скину.

Хламушка. Ні, нехай вже вас Серьожа доганяє. (Скидає пальто і кладе на ящик.)

Увіходить Вернидуб.

Вернидуб. Кого доганяти? Таську? Будь ласка, хоч завтра. Тільки, звичайно, не на 100 метрів, я в такій тісності й бігати не буду. А чи не згодно на дві тисячі?

Т а н я. Вийми раніш устілки з черевиків, як Спичаковський. Бігун! Тобі за черепахою ганятись, а не за мною.

Вернидуб. І отак щодня. Дивись, Тася, складу на пілота, на північ подамся. .Шкодуватимеш.

Таня. Будь ласка, хоч завтра.

Увіходить Темі. Це смаглява, молода дівчина, туркменка, вдягнена в звичайну сукшо і пальто. Зупинилася, не знаючи, куди далі йти.

Вернидуб. Ви до кого, товаришко?

Темі. Мені треба професора Мальванова.

Вернидуб. Його, здається, нема вдома. (Підходить до дверей Мальванова І стукає). Так, не відповідає. Значить, немає.

Темі. Ах, як дуже жаль.

Таня. Може, зачекаєте?

Темі. Ні, я не можу чекати. Дайте мені, будь ласка, склянку води.

Таня. Зараз. (Іде в свою кімнату І через хвилину повертається зі склянкою води.) Прошу.

З Таииної кімнати-виходить Любуша. В руках у неї тарілка з кількома скибками житнього хліба.

Темі (бере склянку). Спасибі.

Вернидуб. Добридень, Любуша. Куди це ви'? До свого Псаломщика? Хлібця несете?

Любуша. Так....

Хламушка (до Темі). Може, ви хотіли Щось переказати професорові? Ви його знаєте?

Темі (усміхаючись). О!' Я його знаю... Його! Його, хто вказує річкам путь, хто приносить життя в пустиню. (Підіймає свою склянку.) Щоразу, коли я п’ю воду, я думаю про нього і про велику країну, що його послала. Щоразу, коли я п’ю воду, я думаю про ту воду, що потече по ариках у мертві піски Устюрта, Узбоя 14 і Саракамиша І5. І ще я згадую про ту воду, яку він дав мені в пустині. (П'є воду.) Спасибі. (Віддає склянку.)

Таня. Значить, ви познайомилися з професором ще там — в цьому, як його — Кара-Сура...— в пустині.

Темі (усміхається). Я познайомилась... Загублена караваном дівчинка блукала без води й хліба в мертвих пісках Хатиба. Зверху, з Іти-Хауза 16, прийшли люди. Вони шукали старе річище Аму17. Вони самі знемагали від спраги й пробивалися до далекої криниці. На чолі йшов їх начальник, це був товариш Мальванов.

Любуша мов зачарована слухає це оповідання.

Вернидуб. Да. Це люди! Це тобі, Тася, не забіг на стадіоні.

Т а н я. Мовчи. Ну, і що ж, що було далі?

Темі. В кожного з них було півсклянки води в маленькій фляжці на поясі. Він підняв з гарячого піску півмертву дівчинку і віддав їй всю свою воду. (Вона усміхається, дивлячись вперед променистим поглядом.)

Любуша(н^ витримавши, бере її за руку). І це були ви?

Темі. Так, це була я. Другого дня ми дійшли до криниці, а ще через день прийшов караван з водою.

Вернидуб. Ех! Кину все і поїду з Мадьвановим

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература