Читаем Драматичні твори полностью

Пушинка. Ходім, мій цвіркунчик, ходім, мій стрибунчик, ходім. (Ніжно поплескує його по щоці затягнутою в рукавичку рукою.) Неслухняний хлопчик! Не жалієш своєї Пушинки. Ходім. (Впевнено йде ліворуч, озирнувшись з чарівною усмішкою на Спичаковського.)

Спичаковський повільно й слухняно йде за нею, понуривши голову, немов великий, розумний пес. Виходять.

Залізничник (що обережно виглядає з-за колони, тепер виходить на середину). Оце да!.. (Говорить він з щирим захопленням.) Оце так баба! (Піднімає свою книжку.) Щоб такого чорта приборкати!.. Уму непостижимо. (Виходить дуже вдоволений.)

Поспішно увіходить Вернидуб.

Вернидуб. І тут його немає. Через двадцять хвилин поїзд.

Вбігав жвава, розчервоніла Т а н я. Волосся вибилося з-під берета, збризнуте дощем, пальто розхристане. Побачивши Вернидуба, одразу

спинилась.

Таня. Стоп. Хвалити бога, ти ще не поїхав.

Вернидуб. Таня!

Таня. Прийшли попрощатися з тобою. Промазала трамвай, півдороги бігла прямо по вулиці. Наш поїзд через 40 хвилин. Уф!..

Вернидуб. їдеш?

Таня. їду, Серьожа.

Вернидуб. Будеш в Парижі бігати?..

Таня. Буду. Подумати, аж дух перехоплює. Ех, жаль, що ти не їдеш. Вигадав (зітхає) в пустиню. Теж — пустинник...

Вернидуб (усміхається). Пустинник і ведмідь.

Таня. Не забув... Ех, сам винуватий!..

Вернидуб (м'яко). Нічого, Тасенько, все на краще. Тебе я не догнав, а бігати без мети — нерозумно. Не досить завоювати простір,— треба його упорати.

Таня. То хіба не можна працювати на місці? Чи мало роботи вдома? В клініці, в лабораторії?

Вернидуб. Тісно мені в лабораторіях,— така вже в мене вдача химерна. Все кудись в далечінь пориває,— де не тісно. Не люблю працювати на одному місці. Мені б у тайгу поїхати лікарем, щоб від одного пацієнта до другого два дні на оленях їхати. Або, як ось зараз, в пустиню.

Таня. А бігати все ж таки любиш?

Вернидуб (усміхається). Люблю. Люблю відчувати простір ногами. Ну, прощай, Тасенько!

Таня. Прощай. Не сердься. (Змахує сльозу.) Ну, поцілуємось на прощання,— не скоро побачимось.

Верни д у б. Тасенько... (Поривчасто пригортає її до себе і цілує в губи, тоді вибігає.)

Таня (стоїть схвильована). А! Тепер уже пізно... не поправиш.

Увіходить видимо стурбована Любуша.

Любуша. Боже мій... він тут. (Бачить Таню.) Таня, голубко, яка ж я рада тебе бачити.

Таня. Любуша! Що з тобою? Що скоїлось?

Любуша. Що мені робити — господи! Через десять хвилин поїзд, а я й досі не знаю — їхати мені, чи лишитися...

Таня.-Як, лишитися? Ти збожеволіла!

Любуша. Так, так, я справді почуваю, що божеволію від цієї жахливої муки. Ну, подумай сама, в який вир я попала! Чия я? Кому я потрібна?

Таня. Як чия? Адже ж Мальванов так тебе любить.

Любуша. Мальванов... А Саша? Ти бачила, яким він став.

Т а н я. То він же тебе кинув, образив.

Любуша. Образив тому, що любить. Він умре, коли я поїду. А зостанусь — зненавидить знову. Що робить, що робить! Це дійсно якесь болото — Барса-Кельмес,— звідки ні шляху, ні вороття. Доки кличе,— я повинна їхати, хоч би смерть чекала там попереду.

Таня. Ну, годі, заспокойся. Вигадала собі страхіт-тя й мучиться.

Любуша (хитає головою). Якби тільки це. А то... Я ще не все тобі сказала. Я боюсь, що я... що я від нього... від Саші...

Таня (з жахом). Та що ти кажеш! Ну, тоді дійсно.

Любуша. Дивись, це він. Він весь час тут ходить. Таня, голубко, піди, приведи його сюди. Я не можу поїхати так, не попрощавшись. І скажи Ігорю, що я зараз прийду.

Таня. Ну, звичайно,—зараз. Зажди,— я вмить. (Вибігає.)

Любуша стоїть, притуливши руку до серця. Зала зовсім порожня. Тихо увіходить Шалімов.

Любуша. Саша... Саша...

Шалімов. Чого тобі треба від мене?

В залі стало зовсім тихо, настільки тихо, що чути, як вистукує майстер молотком по колесах вагонів. Цей дзвінкий, мелодійний стукіт чути протягом

всієї сцени.

Любуша. Саша... Я так хотіла тебе бачити.

Шалімов. Для чого це?

Любуша. Саша, навіщо ти кажеш неправду? Я ж бачу,' як тобі тяжко, Саша, у нас тільки п’ять хвилин, тільки п’ять хвилин. Не муч даремно себе й мене. (Підходить до нього.) Бідний, як ти змарнів, яка в тебе пом’ята шляпа.

Вона знімає з його голови капелюх і пробує його випрямити й почистити Він грубо вириває капелюх з її рук.

Шалімов. Чого тобі треба від мене?

Любуша (бере його ніжно за руки). Не треба так говорити, не треба. Ну, хочеш, хочеш, я не поїду? Я лишусь з тобою назавжди, коханий, рідний.

Шалімов (відштовхує її). Іди до нього, до свого., чоловіка. До свого полюбовника.

Любуша (з лагідним докором). Саша...

Шалімов. Облиш, будь ласка, ці твої ангельські погляди. Невинна жертва. Фальшиве дівчисько.

Любу ш а. Саша...

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература