Читаем Драматичні твори полностью

Хламушка. Ну, що з нею поробиш... Невже це правда? Та ні, не може бути...

Вертається схвильований професор з білим аркушем в руці. Хламушка і Ніна повертаються до нього.

Професор (схвильовано). Можете собі уявити. (Згадавши про хворого, знижує голос.) Жахлива, того, новина: кажуть, нібито наш поїзд розбився.

Хламушка. Невже це правда!

Темі підводить голову, слухає.

Професор. Мені щойно дали телеграму, але я, того, не бачу без окулярів.

Хламушка (вихоплює в нього телеграму і йде на авансцену). «За три кілометри від роз’їзду Південний... внаслідок розібраних рейок, зійшов під укіс і розбився експрес № 8 — два вагони розбито, вбито чотири, ранено шість. (Зупиняється.) В числі вбитих начальник експедиції Мальванов (не може читати) і його дружина...» (Затуляє очі рукою.)

Темі (істерично скрикує і ридає). Барса-Кельмес... ніколи, ніколи не вернеться він назад.

Хламушка. Барса-Кельмес. Невже це правда... може бути правдою... Т^акий ясний розум, таке гаряче серце. І невже ми ніколи його не побачимо? Невже я ніколи не стисну його великої гарячої руки, не побачу його чудової усмішки... А вона! Тепер мені здається, що вона з таким сумним благанням дивилася всім нам в очі, і ми не зуміли зрозуміти цього погляду, не зуміли затримати її біля себе. Мої руки й досі пахнуть її парфумами.

Шалімов. Любуша... Любуша...

Всі переглядаються.

Хламушка. Ми зовсім забула про нього.

Ніна. Йому не можна про це казати. Не можна. Це його уб’є.

Професор. Так, хай вірить, що вона приїде, або, того, хоч не приїде, але жива. Тільки це й може його підтримати.

Темі (підводиться, хитаючись). Я піду... туди, на повітря... а може, й додому. (Виходить.)

Хламушка. Бідна... їй теж нелегко.

Ніна. Але що ж робити? Що тепер робити? Що вам сказали в лікарні, доктор?

Професор. Обіцяли прислати карету й лікаря. Піду ще подзвоню.

Хламушка іде до Шалімова. Ніна сідає на крісло, похиливши голову на руки.

Пауза.

Серед тиші, що тепер настала, чути далекий гармонічний гудок паровоза. Шалімов починає неспокійно кидатись ца своїй канапі. Він підводиться на лікті, хапає Хламушку за руку..

Хламушка. Чого ти? Заспокойся. Ляж.

Ш а л і м о в. Ти чуєш., ти чуєш цей далекий гудок паровоза... Це вона, Любуша. Вона їде до мене... бо вона почула мій заклик, бо вона мене любить...

Хламушка. Ну, добре, заспокойся, ляж.

Шалімов. Вона їде до мене, прекрасна, ніжна, вся обвіяца солодким повітрям полів, над якими мчить цей поїзд. Вона притулила палке своє чоло до холодного скла і дивиться, і все дивиться в голубу далечінь... і думає про мене, про мене, кого вона любить. О, мерщій... о, мерщій простягни до мене свої теплі ручки, моя ненаглядна, рідна. Мені так тяжко, моя голубко, так тяжко... (Падає знесилений на подушки.)

Хламушка. Нещасний... Якби він знав, де тепер його Любуша.

Шал і м о в. Пити.

Ніна (подає воду). Випийте, серденько.

Шалімов. Ні... не води... Дайте мені яблука.

Хламушка. В мене якраз є, почекай, я зараз очищу. (Чистить і дає йому скибку.)

Шалімов (з тугою). Та ні ж бо... це не те. Хіба ти не знаєш? Яблуко, що дала мені Любуша... Я ж тільки надкусив і кинув. Воно там, піди принеси.

Ніна. Марить... Господи.

Хламушка. Добре, добре, ми зараз принесем.

Шалімов. Іди на перон. Подивись, чи не видно поїзда...

Хламушка. Добре, заспокойся. Поїзд зараз буде.

Шалімов (наполегливо). -Іди... подивись.

Ніна. Добре, мій любий, я зараз піду подивлюся. Тільки не хвилюйся. (Виходить.)

Пауза.

Увійшов професор.

Професор. Обіцяли прислати. Така була кепська погода, а зараз чудово. Тихо, тепло.

Шалімов. Хто це? Хто це увійшов?

Професор. Це я, заспокойтесь.

Шалімов (через силу підводиться на лікті). Як нескінченно тягнеться ця ніч. Іди подивись, чи скоро ранок. Тільки б дожить до зорі. Вона приїде на світанку. Іди ж, іди на перон. Там тепер так хороше. З полів потягнуло холодком, а мені ось все гаряче... дайте мені пити. (Жадібно п'є.) Як хороше їхати удосвіта... скрізь так тихо... свіжо... Хочеться зітхнути глибоко, глибоко... і так жадібно пити свіже повітря. Ось майнули сплячі будиночки... ворухнулась занавіска на чиїмсь вікні. Дівчина вийшла до криниці...

бринить роса на квітках... І раптом з’явилось сонце... а на синій горі розкинулось чудове місто. Ніколи... ніколи я не побачу річки... і синіх гір... золотих хмар над ними. Іди ж, подивись на схід... чи не видко зорі. Любуша, голубко... Мені так тяжко...

Вертається Ніна.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература