Драматичні твори

Залізничник повертається в супроводі двох дівча т-с а н і т а р о к в білих халатах, які несуть білизну, подушки, жбан з окропом, вату, пляшки з ліками і т. ін. Професор і санітарки беруться до роботи.

Шал і м о в. Любуші... телеграму.

Хламушка. Що він говорить?

Ніна. Він просить послати телеграму Любуші. Хламушка. Так, він має на це право. Життя за простір. Що ж, це можна зробити. Треба спитати, де перша зупинка. Поїзд відомий, номер вагона я пам’ятаю. (Виймає книжку і пише.)

Залізничник. Перша зупинка в Продольній, через годину. Можна блискавку. Напишіть, я вмить відправлю.

Хламушка (читає). «Продольна Бакинський експрес міжнародний вагон № 2313 Мальвановій. Шалімов серйозно поранений благає вас приїхати. Хламушка». Відправляйте. Віддає залізничникові, який виходить.

Шалімов. Любуша... вернись... телеграму. Хламушка (підходить до нього). Телеграму поедали, заспокойся. (Відводить набік професора.) Ну, як,—єсть надія?

Професор розводить руками.

Хламушка. Поїзд біжить, і з кожним биттям його серця шириться безодня між ними.

Шалімов. Любуша... вернись.

Хламушка. Так, тепер гукай... А проте...

Темрява.

В.ІДМІІ-ІА ДРУГА

Медпункт на вокзалі.

Через п’ять годин по тому.. Близько двох годин ночі. Всі вогні погашено і тільки на одному з столів горить невеличка настільна лампа з голубим шовковим абажуром. Шалімов лежить на ліжку, укритий чистим простиралом. Біля нього санітарка, Ніна і професор, що прислу-. хається, схилившись, до дихання хворого. Хламушка сидить у кріслі ; ближче до рампи.

Професор обережно випростується і тихо підходить до інших. Ніна іде

за ним.

Н і н а. Скажіть-бо, професор, невже ніякої надії?

Професор. Важко зараз сказати щось певне. В усякому разі кулю треба вийняти сьогодні ж уранці. Звісно, якщо він доживе до ранку.

Ніна. Доктор!

Професор. Нічого нібито й не зачеплено, але кровотеча, кровотеча... Головне, щоб не збільшилась гарячка.

І потім йому не можна хвилюватись, а він кидається, жде.

Шалімов (стогне). Любуша... Любуша.

Професор. Чули? (Вертається до Шалімова.)

Ніна. Хоч би вже вона скоріш приїхала. Яка мука. Котра година?

Хламушка (дивиться на годинник). Без двадцяти два.

Н і н а. Дві години. Дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, година, друга. Коли ви відправили?

Хламушка О-пів на десяту.

Ніна. Майже п’ять годин. Чому ж її немає?

Хламушка. Ви забуваєте, що їй доведеться чекати зустрічного поїзда. Тепер вже скоро. Поїзд буде через півгодини.

Н і н а. Хоч би вже скоріше. Нащо він це зробив? Чому не сказав їй — «лишися».

Хламушка. Чому... легко сказати. Час, коли можна було вирішити словами, для нього вще пройшов. Затримати її в ту страшну хвилину можна було... лише ціною життя.

Ніна. Ціною життя! Відняли все — спокій, радість,— не досить, віддай останнє — життя.

Хламушка. Ціна, звичайно, висока, але ж і мета чимала — повернути вчорашній день.

Ніна (гірко). Неправда. Вчорашній день був з ним, але він сам відштовхнув його, ради цієї проклятої... Ні, ні, бог з нею, я сама хочу, щоб вона вернулась тільки б він лишився живий.

Десь близько виникає якась тривога, що зростає. Глухий шум, невиразні вигуки. Довгі дзвінки телефону. Кілька разів повторюється слово

«Південна».

Шалімов. Любуїна... Любуша...

Ніна. Що це за нестерпний шум! Знову його розбудили І знову її кличе...

Хламушка. Да, якась"метушня. Для поїзда (дивиться на годинник) ще рано.

Ніна. А може, є якийсь інший. Знову дзвінки, і які тривожні. (Іде до Шалімова.) Бідний, бідний мій друже.

Тривога за дверима збільшується і раптом вщухає. Тієї ж хвилини вбігає, грюкнувши дверима, видимо схвильована Темі.

Хламушка і Ніна кидаються до неї з жестами перестороги.

Темі. Нещастя! Яке жахливе...

Хламушка. Тихше. Хіба можна кричати? Ви його збудите.

Ніна. Що таке? Що скоїлось?

Темі (не в силах подолати своє хвилювання). Барса-Кельмес, Барса-Кельмес,— я казала. (Плане.)

Ніна. Та тнхше-бо, ради бога.

Професор (підходить.) Е, тихше, товариші, не можна ж так гвалтувати! (Виходить.)

Хламушка. Та що таке, кажіть путтям.

Темі. Катастрофа! Поїзд розбився. Його забито, він не вернеться, він не вернеться більше.

Хламушка. Як розбився! Що ви кажете! Де?

Ніна. Ах!

Темі (плане). Чому... чому він мене не послухав? Я знала, я чула — Барса-Кельмес. Його забито, я не побачу його більше...

Хламушка. Та хто вам сказав, що поїзд розбився? Дайте їй води.

Ніна (наливає воду). Випийте, заспокойтесь.

Темі (гострим рухом відштовхує склянку, яка падає). Не треба! Не треба мен.і вашої води! Нащо вода, коли немає його, великого, любимого. Тут, отут на цьому самому місці я пила воду з його рук... В останній раз. Клянусь великою Аму, я не торкнуся води, я не буду більше пити, якщо він вмер. (Нерозважно плане, схилившись на спинку крісла.)