Драматичні твори

Шалімов (що тільки тепер побачив Мальванова, підводиться ще більш схвильований). Хто це, хто? А, це він, це знову він, проклятий Чингісхан! Чого він тут? Скажи,

щоб він забирався геть. Скажи, що я не віддам тебе, що я заплатив за тебе своїм життям, що я відняв тебе у смерті.

Любуша (пробує його затримати). Ради бога, заспокойся... Заспокойся, я нікуди не піду.

Шалімов (з новою, останньою силою). А! Тепер ти бачиш. Тепер ти бачиш* хто з нас сильніший. Ти переміг пустині й річки, ти не знав перепон на своєму шляху, але що, 'що затримав ти для себе пожадливими руками, ти — завойовник простору! Ти відняв і завіз мою любов, але моя душа полинула за нею через поля і дороги й тремтіла, і вилась біля коліс, що несли її до смерті, і билася, мов птах, в шибки вагона, і кликала, і вернула назад. Твій поїзд розбився, але вона жива.

Любуша. Саша, заспокойся, ляж. Тобі не можна хвилюватися.

Шал і м о в. Так, я умру, але ти не візьмеш її більше. Вона моя — назавжди... (Слабішає.) Моя кров... моя душа., зостануться в ній... у неї під серцем... моє дитя. Любуша. Саша! Любимий, рідний!

Шал і м о в. Не смій... до нього... тебе люблю... (Падає.)

Всі, крім Мальванова, підходять до нього.

Професор. Кінець...

Любуша схиляється над Шалімовим і ридає. Ніна тихо плаче, притуливши

хусточку до уст.

Червоне проміння зорі заливає кімнату яскравим тріумфуючим світлом. З репродуктора чути веселий бадьорий марш і слова ранішньої зарядки.

Велика пауза.

Мальванов стоїть один осторонь, стиснувши кулаки, хмуро понуривши голову'. Підіймає голову, проводить рукою по волоссі. Довго дивиться у вікно на червоне проміння. Хлзмушка підходить до нього і тисне руку. Один по одному вступають далекі й близькі гудки заводів.

Мальванов. Я зараз їду. Візьміть мені квиток на скорий. (Дає йому гроші.)

Хламушка. Добре. Зараз.

Мальванов. Покличте до мене Любушу Хламушка. Гаразд. (Шепоче Любуші, потім виходить.)

Любуша підводиться, витирає очі й підходить до Мальванова.

Мальванов. Я зараз їду, Любуша.

Любуша. Так, так, звичайно. Прощай. Мальванов. Ми почекаємо тебе в Красноводську. Виїжджай днів через три. Дай телеграму.

Любуша (хитає головою). Я не поїду, Ігоре. Мальванов. Будь же розумною, Любуша, ти повинна, чуєш, повинна поїхати. Піти геть від проклятого минулого.

Любуша. Ні, Ігоре, я лишуся. Моє місце тут. Мальванов (гнівно). Де, біля трупа?

Люб у ш а. Ти не смієш так говорити, не смієш! Він вмер, щоб врятувати тебе від смерті.

Увіходить Хламушка з квитком.

Хламушка. Все зроблено. Поїзд уже підходить.

М альва н о в. Брехня. Це підлість, а не рятування. Через нього я забув свій обов’язок і покинув товаришів у біді. (Бере квиток.)

Любуша. Ти вернувся через мене.

Мальванов. Так, я вернувся — і це моя провина. Кепський той більшовик, що повертається з дороги.

Л ю б у ш а. Прощай.

Мальванов. Ти залишається?

Любуша. Так.

Мальванов. Прощай. (Іде до виходу.)

Любуша (біжить за ним). Ти... ти ще повернешся? Мальванов. Назад — ніколи. Тільки вперед. Якщо хочеш бути зі мною, шукай мене там — попереду. (Виходить.)

Любуша мовчки йде до тіла Шалімова і схиляється біля його ніг.

Завіса.

АКТ ЧЕТВЕРТИЙ