Драматичні твори

2-й репортер. Да, да, будь ласка, Ігоре Миколайовичу. На одну хвилинку. Як добре, що ми вас, гм, зустріли. (Блокнот І олівець )

1-й репортер. Чисто, знаєте, випадково. (Відсапується, витираючись хусткою.)

Мальванов. Пробачте, але я не маю часу.

2-й репортер. Тільки два слова.

Мальванов. Дозвольте, товариші, невже ж і тут

немає спокою? Я гтринаймі двадцять разів розмовляв після повернення.

1-й репортер. Ну, ось бачите. А з нашим журналом жодного разу.

2-й репортер. І з нашою газетою так само.

1-й репорте р. Тільки два слова. На якому ви зупинились варіанті в повороті Амудар’ї в Каспійське море? Через Саракамиш чи через Узбой?

Мальванов. По-перше, це діло планувальних органів. А по-друге, які ж це «два слова»? Дивний ви народ, товариші. Я четвертий рік обходжу Устюрт, Узбой, Саракамиш, всі шляхи і стежки пусті, а ви хочете, щоб я «в два слова» повернув вам Амудар’ю в Каспійське море.

2-й репортер. Але ж пустиня жде води. Це ж було завданням вашої експедиції.

Мальванов. Тим-то і не слід лити воду в газети. Прощайте товариші, я не маю часу.

1-й репортер. Одне слово. Чи правда, що ви пройшли болото Барса-Кельмес, де не ступала нога людини?

Мальванов. Щасливе місце — єдине, де не ступала нога репортерів. До побачення.

Повертається, щоб іти, але репортери забігають вперед.

— Дозвольте, товаришу Мальванов!

Увіходить Хламушка.

Хламушка. Ігоре Миколайовичу! Ви!

Мальванов (радісно). Арсенію Павловичу! От радий вас бачити. Врятували мене від газетного полону.

Хламушка. Тепер вже пізно. Якщо боїтесь слави, треба було в Барса-Кельмесі лишитись.

Мальванов. Іменно, прямо хоч назад їдь. Сличаков-ський, друже, побалакай, будь ласка, за мене. Це, товариші, мій, гм, помічник, товариш Спичаковський, він вам уже розкаже.

Спичаковський. Можна. Що вас цікавить, товариші?

Репортери пориваються до Спича ковського,

1-й репортер. Тільки два слова. На якому ви зупинилися варіанті в повороті...

Спичаковський. Не продовжуйте. Питання ясне. Мушу вам сказати, товариші, що питання про поворот або, вірніш, про повернення великої туркестанської ріки в Каспійське море восходить до далекої старовини. Хоча за відомостями арабських географів ріка Амудар’я або, як вона прозивалась арабами, Джейхун, впадала в озеро Ховарезм.

Репортери, що старанно записували, спиняються.

1-й репортер. Пробачте, товаришу Спичаковський, це, звичайно, дуже цікаво, але як би трошечки, розумієте, ближче.

Спичаковський. Якщо вам це не до вподоби, я можу перестати, але висвітлити інакше цю справу...

Обидва. Ні, ні, будь ласка, дуже цікаво.

Спичаковський. А коли цікаво, то .не перечіплюйте. Ходім сюди, тут, здається, тихше.

Повільно іде ліворуч, репортери йдуть за ним, зітхаючи й хитаючи головою.

Ви, товариші, звикли все з наскоку, наспіх. Мушу вам сказати, що нема нічого більш шкідливого, ніж хапливість. Кажу це з власного досвіду. Був час, коли я сам...

Виходять всі троє.

Хламушка (здивований). Що сталося з Спичаков-ським? Підмінили його, чи що?

Мальванов (сміється). Хіба ви не знаєте? Це все аварія наробила.

Хламушка. Яка аварія?

Мальванов. Ви пам’ятаєте, в нього були судороги. Ну, то від сильного струшення це все пройшло. Прямо чудеса,— навіть говорити став інакше. То, бувало,: стрибає, як заєць, а тепер — як почне розводити, за годину не скінчить.

Побачите, ці репортери не витримають, втечуть. Будьте певні.

Хламушка. То ж то ви їх йому на з’їдень.

Мальванов. І устілок більш не носить, і ходить поволі Ну, а ви по-старому намагаєтесь замкнути простір в горіхову лушпайку? Як Гамлет²⁸?

Хламушка. Де там! В мене тепер така нагрузка, що не до простору. Сам би ладен в горіхову лушпайку залізти.

Мальванов. Та що ви! Лекції вам прибавили, чи що?

Хламушка. Яких там лекцій. Женщин мені прибавили, а не лекцій.

Мальванов. Та що ви! Яких женщин?

Хламушка. Переважно чужих. В. результаті вашої експедиції я тепер деяким чином «охоронець покинутих жінок». Посада невдячна і клопітна. Судіть самі,— п’ять жінок, кожну треба розважити, втішити, заспокоїти, інформувати. Кошмар.

Мальванов. 'Що ви брешете! Звідки п’ять жінок? Сядьмо поки тут.

Сідають на лавочку.

Хламушка. Ну, аякже. По-перше, Ніна Михайлівна, це найлегша. Мовчить і плаче. По-друге, дружина цього самого Спичаковського, так звана Пушинка. За час вашої відсутності ця Пушинка значно поважчала. Ще місяць — і до моїх обов’язків прибавився б ще один — няньки.

Мальванов. Та що ви? От тобі й Спичаковський!

Хламушка. По-третє, ваша Темі.

Мальванов. От вже й моя.

Хламушка. Ця поклялася не пити води, аж поки ви не повернетесь. Довелося поїти її молочком з пляшечки.

Мальванов. Дивіться, чи не вином?

Хламушка. По-четверте, Таня.

Мальванов. Як Таня! Так вона ж не чужа, а ваша.