Драматичні твори

Хламушка (махає рукою). «Ночевала тучка золотая» ²⁹... Де вже мені таку валькірію... Як повернулась з Парижа чемпіонкою та взнала, що Серьожі ногу відірвало поїздом,— боже ти мій! Плакала, билась, телеграми посилала, сама зірвалась їхати. Спізнилась. Що тут сліз було, лементу.

Мальванов. Так, далеко нам всім до Серьожі. Ногу сердешному відтяло, а назад не вернувся, далі поїхав. Оце більшовик. Іменно Барса-Кельмес.

Хламушка. Ну, як він — нічого?

Мальванов. До своїх звертав, сьогодні, мабуть, приїде.

Хламушка. Ну-с, а п’ята...

Мальванов (глухо). П’ята... Любуша. Ну, що? Як вона?

X л а м у ш к а. Те саме. Зараз, мабуть, уже шостий місяць.

Мальванов. Значить, це правда... Вагітна.

Хл амушка. Так, небіжчик не даремно хвалився.

Мальванов. Так... його дитя. Ну,, і що ж?

Хламушка. Працює. Великі успіхи робить. Окремого професора їй призначили — талант.

Мальванов. Та що ви! Я дуже радий. Хотілось би її побачити.

Хламушка. А вона частенько сюди їздить, на могилку до Саші, це ж тут майже поряд, в отому парку. (Показує рукою.) До стадіону автобусом, а потім оцією стежкою, бачите, отуди, вглибину. Напевно, й сьогодні буде.

Мальванов. Невже ж її задовольняє ця вузенька стежка — і куди ж — в страшне минуле, де вона стільки страждала... Коли тут же поряд, в двох кроках, буяє таке прекрасне життя, простяглися такі широкі дороги!

Хламушка. Ну, то чого ж! Покажіть їй шлях, зведіть її з цієї вузенької стежки.

Мальванов. Ви думаєте, це так легко-?

Хламушка. Вам? Переможцю пустині?

Мальв анов (встає). Я знав, що ви це скажете. Ваш маршрут непридатний.

Хламушка. Цікаво, чому?

Мальванов. Вона сама обрала свій шлях. (Показує на стежку.) Барса-Кельмес,— до старого нема вороття.

X л а м у ш к а (теж встає). Яка брехня! То його ж треба перебороти — це старе, а не бігти від нього з гордим виглядом.

Мальванов. Перебороти болото — значить вибратись із нього, вийти.

Хламушка. Неправда, осушити!

В цю мить жіночі голоси, сміх, і на сцену вбігає Таня. За нею Темі, трохи

далі Ніна.

Таня (підбігає до Хламушка). Чи ви бачили. Сидить тут і нікоторої уваги! Хто вам дозволив без калош виходити? Давно кашляли. Зараз же одягайте. (Викидає з . паперу калоші.)

Хламушка (покірно одягає). Адже ж сьогодні зовсім сухо. Тасенько!

Таня. Мало що сухо,— холодно.

Темі. Авжеж холодно. Ви напевно змерзли, ось я вам какао принесла гарячого, випийте.

Ніна (мовчки дає Хламушці маленький чемоданчик). Сніданок. (І пакунок). Помаранчі.

Хламушка (з термосом, чемоданчиком і помаранчами). Та що це ви, діти мої... Куди це все!

Мальванов (сміється). Ну, й хитрець же ви, Арсенію Павловичу. А ще говорили,— клопітна посада.

Таня (допіру помітила Мальванова). Ігоре Миколайовичу! А я вас скрізь шукала? Ви давно вернулись? Де Серьо-жа? Хіба він не з вами приїхав?

Мальванов. Він заїхав на два дні до своїх в Одесу. Сьогодні мусить бути.

Таня. Як я намучилась, коли дізналась... про це. І головне — пізно. Я ж тоді в Парижі була. Кинулась навздогін, де там — і слід запав.

Маль в а но в. Так, не хотів лишатись. Ні на крок не відстав від експедиції. У вагоні і рану лікували.

Таня. Рану... (Затулила на мить обличчя руками.) Як проклинала я вас тоді. І вас... і себе.

Мальванов (кладе їй руку на плече). Що робити, Таня. Вашим Сергійком вся країна пишається.

Таня (палко). Моїм! (Тихо'.) Моїм... Не зуміла я його «моїм» зробити. Упустила.

Мальванов. Не сумуйте, Таня, ще нічого не втрачено.

Таня. Він дуже мучиться? Йому Дуже важко... ходити?

Мальванов. Ні, не дуже. Тепер у нього протез. В Ленінграді зробили. Майже непомітно.

Т а н я. Тільки він і потерпів, сердега, тоді.

Мальванов. Не тільки, кілька чоловік поранило, правда, легше. Один лише Спичаковський виграв на цьому ділі, від судорог вилікувався.

Вбігають два розпорядники кросу.

— Тетяно Василівно! Ви тут! А ми вас скрізь шукаємо. Всі зібрались, скоро старт.

Таня. Добре, добре. Я зараз. (Мальванову.) Так ви думаєте, Серьожа буде? (Товаришам.) Та зараз, зараз! Пр авда, що він склав на пілота? Зараз! От кара божа Іду! Скажіть йому, що я тут. Ходім. - .

Біжить з товаришами.

З лівого боку вертається Спичаковський і репортери. Обидва знеможені, ледве пересувають ноги і витирають хустками піт.

Спичаковський. Здебільшого вважають за верхо річчя Амудар’ї річку Аксу, що значить по-киргизькому Біла Вода. Ця річка витікає...

Тим часом перший репортер, не витримавши, чкурнув у кущі і зник.