Драматичні твори

Ш а л і м о в. Зі мною ти була задрипаним дівчам, з брудними нігтями. А тепер ти стала красунею, принадною дамою. Які манери, які усмішки, туалет. Це все для нього, для цього Чингісхана.

Любуша. Саша...

Шалімов. Ну, то й іди ж до нього,— для кого ти напах-тилася цими розкішними парфумами (нюхає свої рукавички), який п’янкий аромат. Ти вся пройнялася цим запахом розпусти. Не хочу навіть запаху твого тіла — полюбовниця Мальванова. (Стягує з своїх рук рукавички і кидає на неї.) Прощай! (Повертається і прямує до виходу.)

Любуша стоїть нерухомо, притиснувши обидві руки до серця. На половині дороги Шалімов хитається і, повернувшись назад, підбігає до Любуші і припадає до її плеча.

Шалімов. Любуша! Рідна моя дівчинка! (Плаче, припавши обличчям до її рук.) Рідна, безцінна, кохана. (Жадібно цілує її руки.) Скільки років... скільки годин я прожив біля тебе, і тільки тепер... тільки тепер зрозумів, як безконечно ти мені дорога. А я ж люблю тебе... люблю так боляче й нестримно.

Любуша ніжно милує його голову.

Швидко увіходить В е р н и д у б, ще через хвилину Мальванов і Хламушка. Шалімов підводиться, хитаючись.

Вернидуб. Любуша, де ви? Пора у вагон, зараз їдемо. Другий дзвінок.

Мальванов. Да, пора, Любуша, ходім.

Любуша (проводить рукою по очах, поправляє волос ся). Так., так... Я зараз...

Так... ходім... Прощай, Саша.

Шалімов (поривається до неї, але зараз же спинився. Глухо). Прощай.

Всі виходять, Любуша оглядається на Шалімова. Він кидається до неї, але раптом затримується, кусаючи стиснуті пальці.

Пауза.

За вікном свистки і гудок паровоза. Шалімов підбігає до вікна, розкриває його і жадібно вдивляється в темряву. Тоді відходить. На його обличчі нестримна мука. Він стискує кулаки, рве комір, нарешті, не витримавши, кидається до виходу. Назустріч іде знайомий нам залізничник, перегортаючи на ходу ту ж таки записну книжку.

Шалімов (задихаючись). Бакинський експрес., вже вирушив?

Залізничник (звичайним своїм тоном, не відриваючись від книжки). Тут, гражданин, довідок...

Шалімов. Я вас питаю — поїзд пішов?

Шалімов не кричить, але є, мабуть, в його голосі і обличчі щось таке, що примусило здригнути й відступити навіть цього суб’єкта.

Залізничник (злякано й шанобливо). Так точно, щойно відійшов.

Вбігає С п и чаковськи й.

Спичаковський (кричить). Не може бути! Вже пішов? (Хапає залізничника за барки.) Зараз же кажи мені, де поїзд?

Залізничник. Щойно пішов, їй-богу, я не винуватий. Спичаковський. А! (Сідає на стілець і швидко знімає черевики.) Не народився ще ;гой поїзд, який би утік від Спичаковського. (З черевиками в руці стрибає у вікно й зникає.)

За л ізнични к. Уму непостижимо. (Виходить.) Шалімов (його обличчя перекривилося мукою. Він хитається). Прокляття життю, що втікає, прокляття просторові і рухові! (Виймає з кишені револьвер і стріляє собі в груди.)

Постріл лунає глухо й уривчасто. Шалімов падає.

Першими вбігають все той самий залізничник та якийсь носильник. Зараз за ними увіходить X л а м у ш к а, Н і н а, Те мі, професор та інші ч л е н и .д е п у та ці ї. Жвава розмова й сміх.

Залізничник. Уму непостижимо! На повному ходу догнав. Чудасія —просто, як в цирку. Чого це тут порохом смердить? Лишечко!* Та це ж той гражданин!

Хл а му ш к а. Так, це бігун. А ми все думали — бреше.

Ніна (перша побачила Шалімова, скрикнула і кинулась до нього). Боже мій! Олександр Іванович! Доктора! Мерщій доктора!

Рух Вигуки. Всі підбігають до Шалімова. Його підіймають і кладуть на

канапу.

X л а мушка. Цього я тільки й боявся.

Професор. Бідний молодий чоловік. Дозвольте, товариші, я трохи лікар — дозвольте.

Всі розступаються і пропускають його до Шалімова. Він схиляється, оглядаючи рану.

Професор (твердо). Зараз же виведіть всіх сторонніх. Залізничник (несподівано виявляє співчуття й енергію). Граждани! Розійдіться. Тут не можна лишатись. Треба ж такого лиха! Уму непостижимо!

Професор. Відсуньте стіл. Зараз же в аптеку. Залізничник. Так точно. Тут єсть на вокзалі. Я принесу, що треба.

Професор. Тягніть все, що є. Марлі, вату, сулему. Води. Окропу. Та білизни. Дістаньте в конторі чистих прости-радел і подушок.

Залізничник. Зараз все буде. Треба ж такого... (Біжить.)

Ніна. Олександр Іванович... бідний мій... милий...

Шал і мов (очуняв) Любуша... А, це ти... Ніно.