Драматичні твори

Лія (кидається до нього, обіймає його голову руками й хоче підняти, сміється і плаче разом). Лейзер, Лейзер, мій любий, коханий, рідний! Бідний, убогий, нещасний. Як ти намучився, який ти блідий, худий! Ходім же, ходім скоріше до тврєї Лії, я змию тобі голівоньку, я вимию твої бідні поранені ніжки, я поцілую тебе так ніжно, моя любов, моя радість безмірна!

Цвікловіц (піднімає разом із Лією убогого й веде його праворуч). Тепер я бачу, що недаремно розкрив тобі очі, моя Ліє. Бо і в щасті йе зреклася ти любові, бо не зрадили твої очі того, кого кохала твоя душа.

Виходять усі троє.

Раптом чути музику, що наближається.

III

Дехто з городян. Цехи! Цеховики йдуть! З музиками, з корогвами!

З лівого боку виходить провід цехівз корогвами і музикою. На кожній корогві — герб із- символом ремесла — черевиком, човником (Ткацьким), жорном, ножицями, бджолою і т. ін. Спереду кожного цеху — цехмістри з довгими ціпками із срібними головками. Всі цехи проходять під музику за браму на плац. Останнім іде кравецький цех, який зупиняється. В цьому цеху, крім цехмістра і лавника — статечних гладких міщан — шість кравців, худорлявих, довгоногих, в однаковому рудуватому вбранні з ножицями на поясі замість кинджалів, і шість кравчих, гарненьких і дженджуристих, в оздобленому міщанському вбранні, в ліфах і коротеньких спідничках (балет). Цех доповнюють ще дві особи: підскарбій — надзвичайно худорлява постать із довгим носом і великим шкіряним капшуком на. поясі, і «новак» — новий член цеху — молодий, гладкий і незграбний хлопець з довгим жовтим волоссям. Цехмістер і лавники сідають за столик коло шинку, решта стоять мальовничим півколом; «новак» і підскарбій — посередині спереду.

Цехмістер (сідаючи за столик). А що, панове лавники, чи не пора б нам запити вхідчини новака, пана Круп’янки, на честь, гм, шановних цехових персон (погладжує себе по череву) і во славу славетного нашого цеху?

Лавники. Так! Так! Давно пора!

Цехмістер. Пане підскарбій, що належить з пана Круп’янки в братерську карбону за вхідчини в славетний кравецький цех доброго міста Житомира?

Підскарбій (з поклоном). Три кварти горілки, п’ять кварт вина, кошик пирогів, чотири ковбаси, один марципан і два фунти свентоянського бобу, кхе, кхе, кхе, кхе, пане цехмістре. (Кашляє.)

Цехмістер (поважно). Чуєш, пане Круп’янко?

Новак. Залюбки, вельможний пане. (Дає підскарбію гроші.)

Цехмістер. О, здається, ти добрий новак, будеш добрим братом. Пане підскарбію, влаштуйте частування. Пам’ятай же, брате Круп’янко (підіймає пальця), мудрі регули славетного кравецького цеху: поважай старших, навощуй нитку перш ніж шити, не гуляй з непутящими жінками, не крой камізельку попереду штанів, не позичай грошей і не сунь голови, куди не влізе. Коли будеш це все робити, то будеш сам добрим кравцем, навіть цехмістром.

Подають вино і страву, всі п’ють. Кравчихи гризуть «свентоянські»⁵⁵

стручки.

Цехмістер. За нового брата нашого славетного цеху, пана Круп’янку, щоб був він добрим кравцем і товаришем!

Лавники. Аксіос, аксіос, аксіос!..²⁸

Цехмістер. А що ж, панове кравчикове, давно вже ми танцювали обертаса, щось і в мене ноги сверблять!

Кравчихи (плещучи в долоні). Обертаса! Обертаса!

Балет.

6 кравчих, 6 кравців, пан підскарбій і пан Круп’янка танцюють польку

і обертаса, пориваючи при кінці танка товстенного пана цехмістра.

Хор (співає).

Замовляла раз в Кракові Гречна панна кравчикові:

Сукню зший мені й кошулю,

Щоб ніде корсет не мулив.

Кравчик хлопець був охочий,

Приміряв корсет щоночи,

Так і сяк панянку тулив,

Щоб ніде корсет не мулив.

А панянці все не досить.

Ще кравця до себе просить,

Ах, попала, мабуть, голка В серце панни від пахолка.

Зшив кравець нарешті вбрання,

Та не вийшло без догани,

Бо не сходиться на стані.

Ні корсет, ні сукня панни.

Після закінчення танка кравчихи з реготом поривають пана Круп’янку і товстого цехмістра на плац. Цех виходить туди ж таким самим порядком.

IV

З лівого боку ввіходить граф Ружинський і Гельця — тепер його дружина. Ружинська змарніла, на лиці сум і мука. Ружинська зупиняється.

Ружинський (грубо). Ходім же! Чого це ти знов стала? І так спізнилась.

Ружинська (береться за голову). Я не можу йти на плац, де натовп... мені там робиться страшно... Благаю тебе, йди сам... я поїду додому.

Ружинський (гнівно). Цього ще не ставало! З того часу, як я одружився з тобою, нема кінця безглуздому вередуванню. День у день сльози, зітхання, охкання, хвороби. Дай мені хоч на вулиці здихатись твоїх дурувань.