Драматичні твори

Д-у б р о в с ь к и й (швидко підходить до Стесі, становиться біля неї і бере її руки). А, байки. її руки в крові... одежа розірвана. (Швидко підводиться. До гайдука.) Зараз же привезти лікаря. (Знов підходить до столу.) Вона вирвалася з гвалту, з неволі, вона прибігла сюди, вона запитала вас, а ви підняли її на глум! Я чув регіт, коли йшов сюди. (В страшному гніві.) Як! Вам, суддям його королівської милості, об’являють перед цим розп’яттям і за цим столом, що скоїлося злочинство, а ви регочете і глузуете, як лакеї на кухні! Ганьба! Я завтра ж напишу королю, щоб мені дали других підсудків. Пане возний! Зараз же вчиніть очевисте сознания про гвалт, що зроблено цій дівчині, як тільки вона прийде до пам’яті. Ви відповідаєте мені за її життя. (До гайдуків.) Негайно осідлати мені коня,— я їду в Кодню до регіментаря Стемпковського.

Дубровський швидко виходить у праві двері, гайдуки кидаються з усієї

сили перед нього.

Возний схилився над Стесею, Ружинський і обидва підсудки стоять остовпівши.

Завіса.

ДІЯ П’ЯТА

Досить широке місце перед брамою, що веде на кафедральний плац у Житомирі. За широкою брамою з архітектурними оздобами і статуями над просвітом видно плац, католицький собор і народ, що сновигає по плацу. Обік просвіту брами дві лучкові ніші, що правлять за приміщення для варти. Там на порозі на табуретках сидить кілька жовнірів у мундирах і білих гамашах з люльками в зубах. Ліворуч біля самої брами — шинок під-вивіскою «Золотий млин» з 2—3 столиками коло входу. Трохи далі одкрива-ється широкий краєвид на поля і далекі гаї. Праворуч — ряд крамниць, зараз зачинених. Коло крайньої крамниці на землі навалено кілька чималих млинових жорен, одно на одному, а найбільше стоїть притуленим до стіни.

і

Весь час проходять купки святочно одягнених городян і городянок. Травневий райок. Раз у раз чути музику.

Перша купка. Казали, що приїхав сам великий гетьман Браницький, у костьолі буде врочисте набоженство. І не тільки в костьолі, а навіть у синагозі. Хіба ж пан не чув, що євреї піднесли Браницькому алмазну шаблю?

— Ще б пак не піднести! Знали б вони, коли б не Браниць-кий!

— Коли б не Дубровський. Ось хто оборонив Житомир від гайдамаків.

Проходять.

Друга купка. Приїхало три біскупи, двадцять ксьондзів.

— Що біскупи! З Варшави приїхав якийсь славетний капуцин⁵⁰/ буде казання говорити на плацу перед костьолом.

Проходять. Чути музику.

Пе рша купка. Ходімо скоріше. Чуєте музику? Певно, це вітають великого гетьмана. Боже мій, яка юрба! Ні, це, мабуть, казання. Кажуть, що приїхав капуцин з Варшави, ходім скоріше.

П а у ш а. Е, що там казання! А ви чули, що в Бернардинському кляшторі влаштовано дарове частування для шляхти і міщан? Пан не чув? Це вам краще за капуцина. (Сідає на купу жорен біля крамниці, кілька чоловік зупиняються і слухають.) Самого пива сто двадцять бочок, сорок бочок венгжини, вісімдесят волів, дванадцять возів краківської ковбаси, двадцять чотири вози білого хліба — кожну булку несли троє кухарчат, чотири бочки риби, дванадцять кругів швейцарського сиру, кожний по три пуди вагою,'— ось точнісінько як ці жорна. (Ляскає рукою по жорнах, на яких сидить.) Кожне жорно просто котили по вулиці, неначе колеса. Самих кухарів чотирнадцять, а кухарчат — так ніхто й не лічив. Щоб тільки зробити лавки для обіду, сорок столярів працювали цілу ніч. А коли розвели вогнища, щоб смажити тих волів, то дим пішов аж до неба і зупинився на хмарі. А як почали кришити цибулю та товкти перець, то на всій Чуднівській вулиці од Бернардина до рибного ринку всі панянки плакали, а всі добродії чхали півтори години! Так ось яке частування, це вам не голомозий капуцин!

Шляхтич (до другого). Чи пан чув? А нум, пане, най-коротшою дорогою через стару круподерню.

Регіт.

Бабуся-міщанка (що слухала весь час, притуливши руку до вуха; до старенького діда). Чи пан чув! Бернардинський кляштор згорів, Єзус, Марія! (Хреститься.) Сорок чоловік гасило цілу ніч, дим ішов аж до неба... всі плакали. Мабуть, знов гайдамаки. Боже мій, боже!

Дідок киває головою, обоє виходять. Регіт.

Увіходить пан П ш е п ю р к о в с ь к и й, як і завжди в доброму настрої. Жовніри віддають йому шану. Він зараз же своїм звичаєм розкидається за столиком коло шинку.

Пшепюрковський. Гей, кубок венгжини! Тільки справжній кубок, а не наперсток.

Дехто й собі сідає.

Па уша (підводиться). Га! Кого я бачу! Пане коменданте!

Пшепюрковський. А, пане чеснику... Прошу, сідайте, будь ласка. (Шинкар подає кубок.) Ще кубок для пана чесника. Ну, то як ся маєте, пане чеснику?

Пауша. Та нічого, хвалити пана бога. Адже ж у мене немає такої важкої служби, як у пана товариша.