Драматичні твори

Дубровський (розпечатує листа, читає). Загнано звіра з усіх боків. Здається, що не втекти вже йому.

Чути, як дзвенять заліза за дверима. Вартові вводять Хмарного.

Дубровський (ставить перед собою пісочний годинник). Василь Хмарний! Строк моєї ліцензії кінчається. Викуп за тебе ніхто не вніс, алмазного жорна не знайдено. Пісок пересипається, і тільки десять хвилин залишається в склянці. За тобою вже прислано варту з Кодні. Тобі належить останнє слово.

Хмарний. Не просив я у вас цього викупу, пане суддя, і не ждав милості від панського суду. Жаль тільки Стесі, що витерпіла даремно стільки мук за брехливу панську принаду. Ніколи не буде спільного між паном і хлопом. Ви замордуєте тисячі нас, але сотні тисяч виростуть нам на зміну, і знову повстануть ці тисячі, щоб довершити ту справу, що нам не вдалася сьогодні. І не врятує вас тоді й цариця⁴⁹, бо й на царицю прийде козацький мороз. Бо недаремно пролили ми кров, а щоб скинути ваше ярмо, щоб визволити з панського гніту вільний народ український. І хоч не швидко мелють наші млини, та завзято. І прийде день, коли жорна, тверді, як алмаз, розтрощать і царські корони, і вашу могутність, і силу, і живі будуть хлопи на власній українській землі. А ти (до Ружинського), ти ще згадаєш мене, тхорева душе! Не я, так інший козак відплатить тобі і за мене, і за Ст£сю, яку ти загубив, проклятий. Бо була б вона жива, то з заліз, з неволі, з постелі смертельної доповзла б, добігла сюди, щоб бути біля мене в смертну мою годину!

Дубровський^ підписує папір і підіймає пісочний годинник). Пересипався твій пісок, Василь Хмарний, і тепер я повинен відіслати тебе до регіментаря Стемпковського. Пане возний...

Хмарний. Прощавайте, пане суддя. Прошу вас, узнайте про Стесю.

Дубровський (не дивлячись на нього). Я зроблю все, що можна.

Хмарного виводять в середні двері.

Дубровський (підводиться). Прощавайте, панове! (Швидко виходить у двері праворуч.)

VIII

Зараз же обидва підсудки підводяться з своїх місць.

Ружинський підходить до них, і починається шумна розмова.

Ружинський. Це нечувана образа, наруга над шляхетством! Він збожеволів! Я завтра ж писатиму до короля.

Лабенцький. Він одверто захищає бунтівників. Якби не ми і не Стемпковський, він би його помилував.

Ружинський. Образа, наруга, глум!

В цю хвилину з правих дверей з криком вбігає Стеся і кидається до столу.

Стеся (в страшному зворушенні). Стривайте, спиніться, вельможні судді! Ради бога, верніть, верніть його, скоріше! Я знайшла камінь, я знайшла камінь княгині! Де суддя Дубровський? (До Лабенцького.) Ви ж чули, ви ж бачили, як я приносила його. (Бачить Ружинського.) А, й ти тут, проклятий злодію! То слухайте ж усі, тут, перед судом, перед цим розп’яттям! Він, граф Ружинський, схопив мене своїми гайдуками, коли я везла алмаз до княгині... одняли алмаз, кинули в льох і заперли; я поранила всі руки, поки зламала грати. Я присягаюсь у цьому, я вимагаю правди, я обволаю на нього перед судом!

Ружинський. Вона божевільна! Накажіть, щоб її забрали.

Лабенцький (з усмішкою). Ти трохи спізнилася, дівчино. Суд закінчився, і твого нареченого відведено в Кодню на страту.

Ружинський. І коли б ти мала навіть десять алмазів, то не приставиш уже голови твоєму Василеві.

Регіт.

Стеся з жахом хапається за голову, потім біжить до дверей, але зараз же падає непритомна на поміст.

В ту ж хвилину з середніх дверей входить Дубровський. Побачивши Стесю, він окидає оком присутніх і, одразу зрозумівши, що тут скоїлося, підходить рішуче до столу. Настає глибоке мовчання. Лабенцький мимоволі

підводиться.

Дубровський. Що тут скоїлося? Чого Хотіла ця дівчина і що ви їй сказали?

Лабенцький. Я не знаю... вона... вона...

Дубровський (гнівно). Пане Лабенцький!

Лабенцький (озираючись і побачивши, що були свідки). Вона казала, що знайшла алмаз... але нібито в неї його одняли... нібито заперли в льох... якісь байки...