Драматичні твори

Довгоносик. Да, зірвалась... «Растают дни, как пена моря...» Вдивітельна вещ природа,— скажім, зоря — як високо, а й та зривається... «Веселья час и боль разлуки хочу делить с тобой всегда...»

Степан. Ти хочеш сказати, що так буває і з людьми?

Довгоносик. Да, люди не зорі, де зірвешся, ніколи не знаєш... (Грає на гітарі і наспівує.) «И в дальний путь на долгие года...» Но єсть такі хвеномени, що ніколи не зриваються...

Степан. По-моєму, ти теж хоч і не феномен, але спритний чоловік. Все те, що розказав мені про свою роботу, так ти просто... От жаль, що зараз не підберу такого слова...

Довгоносик. Я, брат, чоловік стріляний, моє діло непомітне, но значеніє має. От, скажім, кооперація на селі. Конешно, народ там не понімає комерчеського діла. Навколо золото лежить, тільки бери, хапай... Я вже в нашому районі організував помощ колгоспнику.

Степан. Як?

Довгоносик. Діло велике... Ми з Галушкою почали купувати по добрій ціні усякі лишки в сусідних колгоспах, а потім з нашого колгоспу у город, у нашу колгоспну крамницю. Вигода дуже велика.

Степан. А закон?

Довгоносик. Тепер, брат, один закон — аби у мене була цветущая жизнь. (Грає на гітарі «Катюшу», співає.) Хочеш, шофере, цвітущої жизні? Буде. Діставай нам резину для машин.

Степан. Це зараз не так легко.

Довгоносик. Брось. Ти метнися по гаражах, головне, найди собі двох-трьох спритних шоферів, і діло піде. У нас такі обороти в городі, що резина нас ріже без ножа. Платити буду добре. Я, брат, не скупий і грошей ніколи не жалкую.

Степан. А що тобі їх жалкувати, хіба це з твоєї кишені?

Довгоносик. Конешно, не з своєї, з обчественної, але є такі, що пообіцяє і обжулить свого ж, о, є хвеномени. Я тебе з одним у городі познайомлю, він у винному ділі служить,— це, брат, хвеномен, куди — король...

Степан. А що ж він там робить?

Довгоносик. Хімік, хімік — з нічого гроші робить, і які гроші!..

Степан. Фу, мені аж душно стало від твоєї розмови, аж рука засвербіла. (Стиснув кулак.)

Довгоносик. У мене теж руки сверблять за такою хімією. І так я пробував, хотів пристроїтись, так усі місця зайняті. (Грає і співає.)

Степан (сідає коло містка). Що ж, женишся? Довгоносик. Женюсь... Яка дівчина, га?! Перший сорт, правда?

Степан. Гарна...

Довгоносик. Ти знаєш, цілий рік терзала мою душу, ох, як терзала! Я, брат, що тільки не робив, чувстві-тельні листи писав. Скільки подарунків взяла її мати,— таку дівчину взять нелегко. Між нами, Гриць, сусід Галі, мені все діло портив, але сьогодні зірвався, да, зірвався. «Другому приветно заблещут ее огненные глаза...»